Потоп. Том III. Генрик Сенкевич

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ вітер свистів у вухах. Капелюх король загубив й у відчаї кинув бесаги, сподіваючись, що невблаганний вершник полакомиться на скарби і погоню занехає. Але пан Ковальський на капшук навіть не глянув і бив щораз сильніше коня, який аж стогнав від напруги. Пан Рох, либонь, забув про все на світі, бо на бігу став верещати голосом, в якому, крім погроз, чулося й благання:

      – Стій! На Боже милосердя!

      Раптом королівський кінь спіткнувся так сильно, що якби король з усієї сили не втримав його повіддям, то беркицьнувся би. Рох заревів, як зубр, відстань, що відділяла його від короля, ще зменшилася.

      За мить скакун заплентався знову. Перш ніж король зумів втримати його на ногах, Рох наблизився ще на кільканадцять сажнів. Тоді він випростався вже в сідлі, як для удару. Страшний той вершник був. Очі вийшли з орбіт і зуби блиснули з-під рудуватих вусів. Ще одне таке спотикання коня, ще мить, і доля всієї Речі Посполитої, доля Швеції й усієї війни були б вирішені. Але королівський кінь відновив біг, а король обернувся, блиснув люфами двох пістолів і двічі вистрелив.

      Одна з куль розбила коліно бахмата Роха. Від здибився й упав на передні ноги, зарившись ніздрями в землю. Король міг би в цю мить кинутися на свого переслідувача і прошити його шпагою на виліт, але на відстані двохсот кроків уже підлітали й інші польські вершники, тому монарх схилився знову в кульбаці та помчав, як стріла, з татарського лука випущена.

      Рох виліз з-під коня. Хвилину бездумно спостерігав за втікачем, потім закотився, як п’яний, сів на дорозі і заревів, як ведмідь. А король віддалявся все більше, більше, більше!.. Врешті став меншати, танути і зовсім зник у чорній хащі лісу.

      Тут із криками та вересками підбігли товариші Рохa. Було їх із п’ятнадцятеро, котрим ще не впали коні. Один із них тримав королівський капшук, інший капелюха, на якому чорне пір’я страуса було діамантами заколене. Обоє кинулися до пана Ковальського:

      – Це ваше, ваше, пане товаришу! По справедливості вам належить!

      Інші також не вгавали:

      – Чи знаєте ви, за ким гналися? Знаєте, кого переслідували? Та це був сам Карл!

      – Заради бога! Скільки живу, ще не бачив, аби хтось за кимось так гнався, як ви. Незміримою славою вкрилися, пане кавалере!..

      – А скільки рейтарів поклав, перш ніж за самим королем кинувся!

      – Мало цією шаблею Річ Посполиту одним махом не врятував!

      – Беріть капшук!

      – Беріть капелюх!

      – Хороший був кінь, але десять таких за ці скарби купити зможете!

      Рох дивився на них скляними очима, але все ж схопився і вигукнув:

      – Я Ковальський, а це пані Ковальська. Йдіть до чорта!

      – Розум йому затьмарився! – загомоніли вершники.

      – Коня мені дайте! Я його ще наздожену! – репетував Рох.

      Але вони взяли його під руки і, хоч кидався, провели назад до Рудника, заспокоюючи й утішаючи дорогою.

СКАЧАТЬ