Потоп. Том III. Генрик Сенкевич

Чтение книги онлайн.

      Рох споважнів:

      – Конюху! Будь біля мене, покажеш його мені!

      – Гаразд, пане! А ми швидко нападемо?..

      – Стули пельку!

      Оба замовкли, а пан Рох молитися взявся до Пресвятої Богородиці, щоб йому з Карлом здибатися дозволила та рукою покерувала.

      Хвилину ще тривала тиша, аж раптом кінь під самим паном Шандаровським фиркнув голосно. На це відреагував рейтар із варти, затремтів, немовби його щось підкинуло в сідлі, і випалив із пістоля.

      – Алла! Алла!.. Бий, мордуй!.. Убивай!.. У-би-вай! – пролунало у вільшанику.

      І хоругва, вигулькнувши, як блискавка, з тіні, навалилася на шведів.

      Вдарили на льоту, перш ніж змогли вороги до неї чолом розвернутися, і вчинилася тут страхітлива різанина шаблями та рапірами, бо стріляти ніхто вже не мав часу. Вмент зіштовхнули рейтарів на огорожу, яка з тріском повалилася під натиском кінських задів, і взялися їх рубати так знаменито, що ті з’юрмилися та перемішалися. Двічі пробували зімкнути ряди і двічі розірвані утворили дві окремі купи, які моментально розділилися на ще менші, врешті-решт розсипалися, як горох, який селянин лопатою кидає в повітря. Аж тут пролунали розпачливі голоси:

      – Король! Король! Рятуйте короля!

      Карл-Ґустав уже першої ж миті зустрічі вистрибнув із дверей із пістолями в руках, а шпагу тримаючи у зубах. Рейтар, котрий тримав коня тут же біля дверей, подав йому його негайно, король стрибнув на рисака і, завернувши біля самого рогу, кинувся між липи та вулики, щоб задвірками вислизнути з гущавини битви.

      Діставшись до огорожі, здибив коня, перескочив тин і втрапив у гурт рейтарів, котрі захищалися від правого польського флангу, який хвилину тому, саме обігнувши будинок, зіткнувся за садом із шведами.

      – За мною! – верескнув Карл-Ґустав.

      І зіпхнувши ударом шпаги польського вершника, котрий уже підіймав на нього шаблю, одним стрибком вибрався з виру битви. За ним рейтари розірвали польський ряд і погнали всією групою, як табун оленів, який женуть гончаки, мчали так, наче їх вів рогатий вожак.

      Польські вершники повернули за ними свої коні, та розпочалася гонитва. Ті й ті висипали на головну дорогу, що вела з Рудникa до Боянувка. Помітили їх із переднього дитинця, на якому кипіла основна битва, і тоді почулися голоси:

      – Король! Король! Рятуйте короля!

      Але рейтарів на передньому дитинці вже встиг притиснути пан Шандаровський, тому вони навіть про власний порятунок думати вже не могли, тому помчав король із невеликою ватагою з дванадцятьох рейтарів, а за ними погналися близько тридцяти товаришів на чолі з Рохом Ковальським.

      Пахолок, котрий йому мав короля показати, десь зник у головній битві, але Рох і сам уже впізнав Карлa-Ґуставa за букетом червоних стрічок. Він вирішив, що це його мить прийшла, схилився в кульбаці, стиснув коня острогами і помчав вихором уперед.

      Втікачі витискали з коней останні сили і розтягнулися СКАЧАТЬ