Потоп. Том III. Генрик Сенкевич

Чтение книги онлайн.

      – Електор хитра бестія, – підтримав розмову пан Ян Скшетуський, – і як тільки побачить, що з Карлом справи кепські, одразу ж про всі свої обіцянки та присяги забуде.

      – А я вам кажу, що ні, – заперечив пан Заглобa. – Ніхто на нас більшого зуба не має, ніж пруссак. Коли він твій слуга, котрий мусить тебе в ноги цілувати й одіж твою чистити, а через вибрики фортуни паном твоїм стане, то буде поводитися набагато гірше, ніж ви до нього ставилися.

      – А це чому? – поцікавився пан Володийовський.

      – Бо йому його підневільне становище в пам’яті залишиться, і мстити буде за неї вам, навіть якщо від вас лише добро знав.

      – Менше з цим! – вирішив змінити тему пан Володийовський. – Не раз таке трапляється, що і собака пана в руку вкусить. Хай нам пан Бабинич краще про свої пригоди розповість.

      – Ми слухаємо! – підбадьорив пан Скшетуський.

      Пан Кміциц трохи помовчав, набрав повітря в груди і став розповідати про перипетії протистояння Сапєги з Богуславом, про поразку останнього під Янoвом, а також про те, як князь Богуслав, розбивши в пух і прах татарів, його самого разом із конем на землю скинув і живий утік.

      – А ви казали, – вставив слівце пан Володийовський, – що його будете зі своїми татарами аж до самої Балтики переслідувати.

      Пан Анджей у боргу не залишився:

      – А ви мені казали також свого часу, як тут присутній пан Скшетуський, коли йому Богун любаску захопив, і її і помсту занехаяв, бо батьківщина в нужді. Хто з кимось спілкується, сам таким стає, я ж до ваших порад прислухався й їм слідувати прагну.

      – Бодай би вас Божа Матінка нагородила так само, як і пана Скшетуського! – посерйознішав пан Заглобa. – Я від усієї душі бажав би, щоб ваша наречена була тепер у пущі, а не в пазурах Богуслава.

      – Дурниці, – зронив пан Володийовський, – знайдете ще її!

      – Мені треба не лише її знайти, а й її прихильність повернути.

      – Одне прийде за другим, – промовив пан Міхал, – хоч би й довелося її силоміць повертати, як тоді. Пам’ятаєте?

      – Такого я більше не зроблю!

      Тут пан Кміциц зітхнув важко, але за хвилину зронив:

      – Не лише її не повернув, а й ще одну Богуслав у мене відібрав.

      – Чисто тобі турок! Як мені Бог милий! – зарепетував пан Заглобa.

      Але пан Володийовський став випитувати:

      – Кого маєте на увазі?

      – Ех, довго розказувати, – відмахнувся пан Анджей. – Була одна дівчина, дуже гарна, в Замості, котра панові старості калуському дуже до смаку прийшлася. А він сестри, княгині Вишневецької, як вогню, боїться, і не смів при ній занадто руки розпускати, тому замислив ту панночку вислати зі мною, ніби до пана Сапєги, за спадком у Литві. А насправді хотів її за півмилі за Замостям відібрати і в десь у глушині сховати, де ніхто б його пристрастям не міг нашкодити. Але я цей його намір розгадав. «Хочете СКАЧАТЬ