Потоп. Том I. Генрик Сенкевич

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ мес за свого благодійника, що мені вас заповів. Коли ж весілля?

      – Не так хутко, бо я ще не ваша, – застерегла Олюнька.

      – Але будете, навіть якщо доведеться спалити цю оселю! Заради Бога! Я міркував, що угода укладена, але бачу, що художник високо міряв, але схибив. Хай йому грець і хіба печі малювати, бо не все золото, що блищить. Гарно ж мене нагріли, щоб мене куля вцілила!

      – Покійний дідусь розповідав мені, які ви гарячі.

      – А в нас усі такі у Смоленську, не те, що ваші жемайти. Раз-два – і має бути так, як ми хочемо, а як ні, то смерть!

      Олюнька всміхнулась, і її голос став твердішим, коли звела на залицяльника очі:

      – Гей! То, може, й татарин живе у вас?

      – Байдуже! А ви моя з волі батька та серця.

      – Стосовно серця я ще не впевнена.

      – Якби це не було так, то я проштрикнув би ножем своє серце!

      – Смішно ви якось промовляєте… Але ми все ще в людській… Будь ласка, заходьте в покої. Після довгої дороги і вечеря зайвою не буде. Прошу!

      Тут Олюнька звернулася до панни Кульвецівни:

      – Тітонькa піде з нами?

      Молодий хорунжий різко підняв голову:

      – Тітонькa? – поцікавився він. – Яка ще тітонькa?

      – Моя, панна Кульвецівна.

      – То вона й моя, – сказав він і взяв руку для поцілунку. – Заради Бога! Бо я маю товариша в хоругві, ім’я котрого Кульвець-Гіпокентавр. То часом не ваш родич?

      – Авжеж, він із наших! – підтвердила стара панна.

      – Хороший чоловік, але вітрогон, як і я! – додав пан Кміциц.

      Тим часом з’явився парубок зі світлом, відтак перейшли у сіни, де пан Анджей самотужки скинув із себе шубу, після чого подалися в інший бік, до покоїв для гостей.

      Як тільки вони пішли, прядильниці збилися щільніше до гурту і взялися пліткувати між собою, кожна зі своїми зауваженнями. Стрункий юнак їм дуже сподобався, тож не шкодували слів для його оцінки, розсипаючись похвалами одна перед одною.

      – Від нього наче світло ллється, – казала одна. – Коли увійшов, я подумала, що це королевич.

      – А очі його, як у рисі, мало не кусає ними, – торочила інша. – Такому опиратися не вдасться!

      – Та й не треба опиратися! – підтримала третя.

      – Господиню нашу, немов веретеном, обкрутив! Одразу видно, що вона йому в око впала, та й кому б іще мала сподобатися?

      – Але й він не гірший, не бійтеся! Якби про тебе йшлося, то пішла б навіть до Орші, хоча, кажуть, що це на краю світу.

      – Щаслива панночка!

      – Заможним завжди ведеться краще у світі. Ах, він золото, а не лицар!

      – Казали пацунельки, що і той ротмістр, котрий зупинився у Пацунелях у старого Пакошa, дуже гарний кавалер.

      – Я його не бачила, але де там йому до пана Кміцицa! Бо такого другого, мабуть, і на світі немає!

      – Холера! – вигукнув раптом жемайтієць, котрому знову СКАЧАТЬ