Потоп. Том I. Генрик Сенкевич

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ приємна, а іноді прикра, й душа її постійно ставила собі запитання, на яке не було жодної відповіді, бо могла вона прийти лише з далеких полів. Отже, перше запитання було: чи він одружується з нею з доброї волі і готовий відповісти коханням на її почуття? У той час батьківські домовленості про шлюб дітей були звичною річчю, і діти, навіть після смерті своїх батьків, пов’язані були благословенням дотримуватися цих угод. В укладанні такої угоди панночка не бачила нічого надзвичайного, але ж добра воля не завжди йде поряд з обов’язком, тому і цей клопіт займав думки панночки. «Чи покохає він мене?» Після цього цілий табун думок нападав на дівчину, як зграя птахів обсідала самотнє дерево, що стояло віддалік. «Хто ж ти такий? Який ти? Чи ще живий, ходиш по цьому світі? Чи, може, вже десь голову поклав?.. А ти далеко? Чи близько?» Відкрите серце панночки, як відчинені двері, щоб привітати хорошого гостя, мимоволі волало до далеких сторін, до лісів і засніжених полів, ніччю вкритих. «Бувай, юначе! Бо немає у світі нічого гіршого за очікування!»

      Раптом, ніби у відповідь на заклик, десь знадвору, саме з цих засніжених далечіней ночі, долинув звук дзвоника.

      Панночка здригнулась, але, опам’ятавшись, пригадала, що з Пацунелів присилали мало не щовечора до аптечки по ліки для молодого полковника. Цей здогад підтвердила панна Кульвецівна:

      – Це від Ґаштовтів по скабіозу4.

      Нерівномірний звук дзвоника, що хилитався на дишлі, зазвучав чіткіше. Раптом він ущух, мабуть, санки зупинилися перед будинком.

      – Поглянь, хто приїхав, – наказала панна Кульвецівна жемайтійцеві, що обертав жорна.

      Той вийшов із челядної, однак уже за мить повернувся і, взявшись за ручку жорна, флегматично повідомив:

      – Панас Кмітас5.

      – І слово сталося тілом6, – вигукнула панна Кульвецівна.

      Прядильниці схопилися на рівні ноги, а куделя та веретена посипалися на підлогу.

      Панна Олександра і собі встала. Її серце забилося, як молоток, обличчя взялося рум’янцем, але відразу зблідло. Дівчина навмисно відвернулася від каміна, щоб не показати, наскільки вона схвильована.

      Раптом у дверях з’явилася висока постать у шубі та хутряній шапці. Молодий чоловік вийшов на середину кімнати, і побачивши, що опинився в челядній, спитав дзвінким голосом, не знімаючи головного убору:

      – Агов, а де ж та ваша панна?

      – Я тут, – відповіла досить впевненим голосом Білевичівнa.

      Почувши це, прибулець скинув шапку, шпурнув її на підлогу і вклонився:

      – А я – Анджей Кміциц.

      Погляд панни Олександри блискавкою метнувся до обличчя гостя, а потім знову втупився в землю. Та навіть цього часу вистачило, щоб панночка помітила високо підголену чуприну кольору жита, сірі очі, що пильно на неї дивилися, темні вуса й обличчя молоде, орлине, проте веселе і юнацьке.

      Прибулець СКАЧАТЬ