Потоп. Том I. Генрик Сенкевич

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ готовий навчитися й інших звичаїв, бо знаю про себе, що я простий вояк і в таборі буваю частіше, ніж у палацових покоях.

      – Та це не має значення, бо й мій дідусь був вояком, але дякую за застереження! – відказала Олюнька, так солодко глянувши на пана Анджея, що його серце, як віск, розтопилося, тому він сказав:

      – Ви з мене нитки сукати можете!

      – О, ви не подібні на тих, з кого нитки сукати можна! З норовливими завжди найважче.

      Пан Кміциц показав білі, наче вовчі, зуби в усмішці.

      – Тобто? – поцікавився він. – Хіба не достатньо чіткими були домовленості наших батьків, щоб я спокійно спадок отримав і різні приємності разом із ним?

      – А якої б вам хотілося найбільше?

      – Якщо кохаєш, то падай до ніг – ось якої!

      Сказавши це, пан Кміциц кинувся на коліна, а панночка зойкнула, ховаючи ноги під крісло:

      – Заради Бога! Про таке в угоді не згадувалося! Дайте мені спокій, бо я розгніваюсь… Тітка може зараз надійти…

      Та хлопець залишився на колінах, підняв голову і задивився в очі коханої.

      – Та нехай хоч ціла хоругва тіток надійде, я від свого не відступлюся!

      – Встаньте, пане.

      – Вже встаю.

      – Сідайте, пане.

      – Вже сідаю.

      – Ох і гульвіса, якийсь Юда з вас!

      – Неправда, бо якщо я цілую, то щиро… Хочете дізнатися?

      – Спробуйте тільки наважитись!

      Проте панна Олександра сміялася, а від нього аж сліпило молодістю та веселощами. Його ніздрі роздувалися, як у молодого лошака благородної крові.

      – Ой! Ой! – застогнав він. – Які ж у вас очі, а які щічки! Рятуйте мене всі святі, бо не стримаюсь!

      – Не треба кликати всіх святих. Ви віялися десь чотири роки, навіть сюди не зазирали, то війтеся собі далі!

      – Ба! Я знав лише підробку. Покараю цього художника смолою, а потім у пір’я викаляти і на ринку в Упіті батогом періщити. І скажу щиро: якщо хочете, панночко, то можете його пробачити! А якщо ні, то він голови позбудеться! Я так собі подумав, споглядаючи на цю підробку: гадина гладка, бо вона така, але гладеньких не бракує у світі, я маю час! Покійний батько наполягав, щоб їхати, а я йому завжди те саме: маю час! Зненацька не зникне! Панночки на війни не ходять і не гинуть. Я не противився волі батька, Бог свідок, але спочатку хотів пізнати війну, і на власній шкурі її відчув. Тепер визнаю, що був дурний, бо я міг і одруженим іти на війну, а тут на мене б ласощі чекали. Слава Богу, що мене не всього усікли. Дозвольте, панно, ручку поцілувати.

      – Краще не треба.

      – Тоді не проситиму. У нас в Орші кажуть: «Просіть, а якщо не дають, то самі беріть!»

      Тут пан Анджей допався руки дівчини і почав її цілувати, але панночка й не дуже пручалася, щоб не проявити неприязні.

      Потім зайшла панна Кульвецівна і, побачивши, що відбувається, звела очі догори. Таке ухиляння їй не вдалося, однак вона не сміла комусь докоряти, і запросила на вечерю.

      Обоє СКАЧАТЬ