Отроки княжича Юрія. Петро Лущик

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ військо на Пшеворськ, а пан воєвода вирішив розвідати ці землі.

      Полонений криво усміхнувся.

      – Розвідали!

      Гліб переглянувся з Ярополком.

      – При нагоді тебе повернуть до твого пана, – повідомив він. – Виведи його!

      Останні слова стосувалися ратника, який увесь цей час зберігав мовчанку. Полонений не став чекати, поки його піднімуть, підвівся і, злегка поклонившись, у супроводі вартового залишив кімнату.

      Гліб сів на звільнене місце.

      – Переворськ? – запитав Ярополк.

      – Так. Треба повідомити князя, – сказав Гліб. – Знайди надійного гонця, а я напишу листа…

      Коли Гліб дописував останні слова, на нього вже чекав гонець. Воєвода вийшов на ґанок.

      – Відвезеш листа у Львів, – сказав Гліб, подаючи листа.

      – Чи пустять його до князя? – засумнівався Ярополк.

      Гліб зняв з пальця подаровану князем каблучку і простягнув воїну.

      – Покажеш комусь з бояр чи тисячних. Що робити – вони знають.

      Той з повагою надів масивну каблучку на палець і, мовчки скочивши на коня, галопом помчав до воріт.

      Два наступні дні від нього не було жодної звістки, правда, і полонений не обдурив: більше поляки не з’являлися.

      А ще через день під стіни Щекотова під’їхав невеликий озброєний загін на чолі з боярином, у якому Гліб упізнав свого свояка Богумила.

      Зустріч родичів була щирою, хоч і не бачилися вони лише декілька днів. Богумил, обійнявши Гліба, простягнув йому каблучку.

      – Ну, здрастуй, воєводо! – сказав він. – Ось, віддаю. Негоже розкидатися подарунком самого короля!

      – Та хотів, щоб мій гонець напевне потрапив до князя! – виправдовувався Гліб, надягаючи каблучку.

      – Так і сталося.

      – Стомився? – запитав Гліб і сам відповів: – Звичайно, стомився, про що я говорю!

      – Стомився, – кивнув головою Богумил. – Веди, воєводо, поговоримо.

      У будинку, де поселився Гліб, за обідом, приготованим тою таки Бояною, Богумил посвятив родича у державні таємниці.

      – Твоє застереження про Лєшека не стало для князя ні першою новиною, ні новиною взагалі, – говорив Богумил. – Левові все було відомо. Єдине, чого не знав князь, було твоє твердження про те, що на Львів поляки не підуть.

      – А Переворськ? – поцікався Гліб.

      – Не дійшов до Переворська Лєшек. Відступив. Наразі. А я за тобою, – повідомив шуряк.

      – Щось сталося?

      – Ще ні, але станеться. Словом, ти потрібен князеві.

      – Новий похід?

      – Новий похід.

      – Куди?

      – Дізнаєшся від самого князя. Але не хвилюйся – не на Польщу.

      – А я і не хвилююся, – відказав Гліб. – Похід – то похід. Не вперше. А кого назначили замість мене? Тебе?

      – О ні! – весело сказав Богумил. – Я також потрібен у новому поході. А воєводу князь доручив СКАЧАТЬ