Отроки княжича Юрія. Петро Лущик

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ відправили всіх вільних дружинників за водою. Правда, перед тим необхідно було розламати товстий лід. Зрештою, поки Гліб обідав, на озерці, майже навпроти брами, вже синіла ополонка, а у рові чекали вогню перші сухі в’язанки. Появу воєводи майже ніхто не зауважив: більшість його не знала, а десятники, котрих Ярополк поставив наглядати над роботою, були дуже зайняті. Не до споглядання ставленика князя!

      Зате до Гліба одразу підійшов Ярополк. Він виглядав принаймні удвічі старшим від нового воєводи і був щиро ображений у своїх почуттях, необхідності вислуховувати неприємні для себе речі. Але найгірше було те, що Гліб був правий і Щекотів ніяк не відповідав тим вимогам, які були основними для оборони.

      – Робимо, – тільки і сказав Ярополк.

      – Бачу, – відповів Гліб. – Я хочу оглянути місцевість.

      Ярополк кивнув головою і підняв руку. Миттю поруч виник його джура – довготелесий підліток, увесь гордий цього звання.

      – Коней мені і воєводі! – розпорядився десятник.

      Джура так же миттю зник.

      – Зараз приведуть.

      – Добре. А поки що пройдемося, – сказав Гліб і першим попрямував насипом.

      Ярополк знизив плечами і рушив услід.

      – Гадаю, Ярополку, настав час порозумітися, – після деякого мовчання мовив Гліб.

      – Про що, воєводо? – не зрозумів Ярополк, хоч, чесно кажучи, здогадувався.

      – Хочу дещо розповісти, а там вже тобі самому вирішувати, що і як. До вчорашнього дня я навіть уявлення не мав про Щекотів. Поверталися з невдалого походу, як князь поставив мене сюди воєводою. Лев був невдоволений станом оборони городища. І він був правий. У мене мало військового досвіду, але взяти Щекотів мені не складно. Хоч при розумній обороні він може вистояти досить довго.

      – Одразу після навали монголів від гніву Данила тут заховався тодішній луцький князь Ростислав .[12] Тоді Данило не зміг взяти Щекотів, – повідомив Ярополк, вражений відвертістю нового воєводи.

      – Так? – здивувався Гліб. – Чесно признаюся, не знав. Але зараз цього немає. Тому я зроблю все, щоб виконати волю князя.

      Він подивився на Ярополка і закінчив:

      – Чого б мені це не коштувало!

      Тим часом джура привів коней. Гліб з Ярополком мовчки скочили на сідла.

      – Звідси поляки навряд чи ризикнуть наступати, – показав Гліб на болота. – Підступає весна, лід у такий час ненадійний наш союзник. А ось чекати ворога треба із заходу, з-за гори. Подивимось!

      Він повернув вуздечку. Кінь слухняно виконав команду.

      – Показуй дорогу, десятнику! Хочу все оглянути з гори.

      Ярополк кивнув головою і першим направив коня дорогою вгору. Їм довелося обминати численних робітників, що, наче мурахи, снували в обидва боки то із в’язками дров, то за ними.

      На саму гору вела вузька звивиста стежка, якою вже давно ніхто не ходив. Це Гліб визначив із залежаного СКАЧАТЬ