Отроки княжича Юрія. Петро Лущик

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ припинялася робота, і вже надвечір Ярополк стомленим голосом повідомив воєводу, що підвісний міст готовий і можна його причепити. Гліб, побачивши, що його підлеглі дійсно виклалися на повну, махнув рукою, мовляв, можна відкласти і до завтра.

      А посеред ночі воєводу, як інших, хто був у Щекотові й навколишніх селах, розбудив набат.

      Звиклий до чогось подібного, Гліб миттю зірвався з ліжка і, на ходу одягаючись, вискочив на двір. Від вогнів численних смолоскипів темрява остаточно сховалася у найдальших закутках. Всюди метушилися дружинники, але якоїсь паніки не спостерігалося.

      – Що сталося? – запитав Гліб якогось десятника, який проходив мимо.

      – Сторожа на вежі зауважила на заході якийсь загін, – повідомив він.

      – Де Ярополк?

      Десятник кивнув головою кудись убік, і на фоні вогнищ Гліб тут же впізнав Ярополка. Той підійшов ближче.

      – Не можу сказати про чисельність загону, але гадаю, що це лише розвідка, – мовив він. – Шкода, що браму не зачепили.

      У його словах не було жодного докору, але Гліб все ж сказав:

      – Так, це моя вина. Треба було це зробити ще вчора.

      – Оце вже ні! – заперечив Ярополк. – Люди стомилися, тому ти зробив правильно, відпустивши їх. А міст перед ворітьми можна просто спалити.

      – Але не зараз. Як з селами?

      – Частина людей вже прибуває.

      – Пускати всіх! Зайвих ратників не буває!

      Але до штурму не дійшло. Поляки виявилися звичайним загоном, висланим для розвідки перед основними силами. Їх було мало, і вони не наважилися нападати на невідь-як захищене укріплення посеред ночі.

      Коли ж піднялося сонце, то і оборонцям, і нападникам стало зрозуміло, що сутички і не буде. Оцінивши організацію оборони Щекотова, поляки були неприємно вражені побаченим. Видно, вони не очікували зустріти таке. Тому про штурм можна було забути. Натомість нападники вирішили поживитися у навколишніх селах, які за ніч практично повністю опустіли.

      Це стало для них фатальною помилкою. Ще вночі воєвода непомітно вивів з-за стіни два десятки ратників і заховав їх у лісі неподалік. Коли поляки напали на перше-ліпше село, їх зустрів озброєний загін русичів. Відступати було нікуди, довелося прийняти бій. Як виявилося, останній.

      Невдовзі ратники переможно в’їхали у Щекотів через тимчасовий дерев’яний міст, який так і не встигли спалити. Вже з першого огляду Гліб відзначив, що оборонці не дорахувалися трьох дружинників. Зате він зауважив вершника, простоволосого, без зброї, але зв’язаного.

      – Бранця до мене! – розпорядився Гліб.

      Один з дружинників скочив на землю, досить-таки безцеремонно звалив полоненого з коня, від чого той ледве не гепнувся на мерзлий настил.

      – Підмогу не бачили? – запитав воєвода десятника, що командував загоном.

      – Чисто, – лише сказав той.

      – Добре. Продовжуйте.

СКАЧАТЬ