Поміж двох орлів. Петро Лущик

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ до війни, натомість було вирішено відправлятися у похід дев’ятого липня.

      З того дня підготовка новобранців стала такою інтенсивною, що зовсім не залишалося вільного часу на щось інше. Коли ж, здавалося, напруга досягла такого рівня, що далі можна було сподіватися бунту, несподівано все заспокоїлося: вівторок, сьомого липня, став останнім днем муштри, а наступного дня зранку усіх місцевих відпустили додому попрощатися.

      Травневі дощі, що рясно напоїли землю, поступилися жаркому сонцю. Перебування надворі було схоже на лазню, а потім, ближче до середини літа, почалася спекота. Тарас Сопоха мучився у своєму синьому з червоною підкладкою жупані і чорній шапці. Червоні рейтузи щільно прилягали до ніг, від чого тіло сильно пітніло. Єдине, що влаштовувало Тараса, були чорні черевики – до того юнак улітку ходив босоніж.

      Тарас поспішав додому. Від табору, де він прожив півтора місяця, до його села було не більше трьох верст, але додому жодного разу вибратися не вдавалося. Матінка двічі приходила під табір, приносила щось поїсти. Командири завичай дивилися крізь пальці на таке, адже якоїсь шкоди від подібних відвідин вони не бачили.

      Тарас не мав з собою аркебузи. По-перше, вона була важка і незручна, а, по-друге, сьогодні абсолютно зайва. За всією полишеною зброєю пильнували гайдуки, що залишилися у таборі (декому до домівок було дуже далеко).

      Сопоха підібрав довгі поли жупана, заправив їх за пояс і швидким кроком попрямував додому. Треба встигнути і вдома побути, і якусь нагальну роботу впорати, та ще й надвечір у табір встигнути повернутись.

      Ось і його хата – старенька похилена халупа. Упізнавши господаря, з буди вибіг пес і кинув на нього. Почувши шум у дворі, у низьких дверях з’явилася ненька.

      – Тарасе! – сплеснула вона в долоні і підбігла до сина.

      Юнак пригорнув матір до себе. Лише тепер він відчув, як він за нею скучив і як важко лишати її отак саму…

      – Я й не сподівалася, синку, що тебе відпустять… – втерла сльозу мати.

      – Мамо, нас відпустили до вечора. Ми вирушаємо на війну.

      Від почутого у матері підкосилися ноги. Тарас обережно всадовив її на призьбі.

      – Коли, синку?

      – Завтра… Після відправи в церкві вирушаємо.

      Мати схлипнула.

      – Ну чого ви, мамо? – заспокоював Тарас. – Зі мною нічого не трапиться. Я ж там не один. Знаєте, який у нас десятник! Нікому в обиду не дасть. А пан гетьман обіцяв платити по двадцять злотих. Повернуся – спроможемось на нову хату. Може, знайду якусь дівчину. Буде вам поміч.

      – А…

      – А за Мошка не переживайте! Він вас не посміє зачипити. Я сказав панові гетьманові. Я йому сьогодні ще нагадаю.

      – Може, не треба? Мошко – злостивий чоловік.

      – Мамо, він нічого ні мені, ні вам не зробить. Нас із вами захищає слово короля.

      – Дай-то Боже, щоб так було… – зітхнула мама.

      – Так і буде! А ви чекайте мене, я неодмінно СКАЧАТЬ