Король болю. Богдан Коломійчук

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ уявляю, що буде коїтися в бідолашній Речі Посполитий, якщо король зараз віддасть Богові душу.

      – У короля немає наступника, – з розумінням справи сказав Христоф.

      – Та отож бо… – ще раз і ще важче зітхнув Фірлей.

      Він звівся на ноги, сіпнувшись від несподіваного болю в спині, що викликало чергову хвилю брутальної лайки з його вуст.

      – Чи можу я звернутися ще з одним проханням до вашої мосці? – також встаючи, запитав Христоф.

      – Кажи, – прокректав маршалок.

      – Це щодо Софії…

      На цих словах господар замку вирівнявся і пильно глянув на гостя.

      – Так, – мовив він, – слухаю тебе.

      – Чи не знайшлося б тут для неї якої-небудь служби? – запитав Христоф.

      Фірлей усміхнувся.

      – Служби, кажеш, – сказав він, – хочеш в мене її залишити?

      – Хочу знайти їй добре і безпечне місце, – відповів Христоф, – часи непевні.

      – Треба подумати, – протягнув власник замку, хоча видно було, що він прийняв рішення одразу, як лиш почув це прохання, – перебудемо ніч, а вранці поговоримо.

      Христоф уклонився на знак згоди, і вони попрощалися. Гість повернувся до свого покою і, роздягнувшись, вдруге вклався спати. Поспати йому вдалося не більше двох годин, коли в двері знову постукали. Стукіт цього разу був впевненіший і гучніший, ніж попереднього разу. Чоловік неохоче звівся на ноги і подався відчиняти. За дверима виявився господар замку у нічному одязі. Поряд з ним непевно тримався ключник зі свічкою в руках. Рідкувата чуприна на голові Фірлея була скуйовджена, а у вирячених очах читався страх.

      – Вашмосць… – здивовано промовив Христоф.

      – Ходи зі мною, – прохрипів маршалок.

      – Куди?

      – Побачиш. Ходи, кажу…

      – Гаразд.

      І, не дозволивши гостеві навіть як слід одягнутись, Фірлей потягнув його за собою. Вони спустилися тими ж стертими сходами донизу, а потім знову піднялися вгору. Після вузького, як мишача нора, коридору, усі троє вийшли на галерею замкової стіни, що була призначена для тутешньої сторожі. Замок Фірлея був давнім, то ж стіна мала характерні мерлони,[4] як будували в часи, коли артилерія ще була зовсім слабкою і недієвою. За одним з таких мерлонів Фірлей зупинився і знаком зупинив інших. Потім підкликав до себе Христофа і обережно вказав пальцем на сусідню з ними, дещо нижчу стіну, що знаходилась на першій лінії укріплень. Придивившись, Христоф побачив там величезну рись з вогненними очима, яка нещодавно являлась йому у сні. Втім, ця тварина, справжня чи примарна, знаходилась там не сама. Поряд з нею виднілася жіноча постать в білому. Жінка, присівши навпочіпки, гладила цю велетенську кішку по голові. Без жодного страху чи бодай побоювання… Вони виглядали, мов демонські сестри, що зустрілись вирішити долю довколишніх людських душ.

      – Тобі видно, хто це там? – тремтячим голосом перепитав господар замку.

      Христоф СКАЧАТЬ