Король болю. Богдан Коломійчук

Чтение книги онлайн.

      – Негідник!

      На очах у жінки виступили сльози. Глянувши на неї, Христоф зрозумів, що надто далеко зайшов у своїх жартах. Тихо вилаявшись, він перечекав першу хвилю плачу, а тоді промовив:

      – Вибач, Софіє.

      Вона витерла очі, вгамувала подих, але озвалася тільки за хвилину.

      – Навіщо ти влаштував цю виставу? – запитала жінка.

      Христоф знизав плечима.

      – Хотів їх провчити, а для цього слід було підпустити ближче.

      – Хіба ж я не досить натерпілася принижень, Христофе?

      Чоловік важко зітхнув.

      – Дорога Софіє, на жаль, можу тільки вдруге просити мені вибачити. Так, я справді повівся негідно…

      – Гаразд, давай забудемо про це, – вона мовила здавленим, але вже рівнішим голосом, – зрештою, ті негідники отримали те, на що заслуговували.

      Чоловік вдоволено реготнув.

      – Атож, навряд чи в них ще колись виникне бажання до таких торгів.

      Неприємний осад на душі, втім, залишився навіть у Христофа. Йому пригадалось, що кілька місяців тому, коли він зустрів Софію ще на Волині, то пообіцяв їй свій захист у дорозі. Тим більше, що прямувала ця жінка, як і він сам, до Кракова.

      Софія була знатного походження, однак рано залишилась сиротою. Згодом, прагнучи отримати освіту, подалась до Неаполя, де найнялася служницею до видатного математика Нікколо Тартальї. Чоловік цей, окрім усього, займався ще й алхімією, астрологією та не гребував чаклунством і, подейкують, знав потаємні секрети людвисарства, завдяки яким міг виготовляти небачені досі потужні гармати, що одним пострілом здатні були покласти пів ворожої армії.

      Нікколо Тарталья помер понад п’ятнадцять років тому, але, подейкують, передав знання своїм учням, серед яких була й Софія.

      Після смерті вчителя доля її склалася не найкращим чином. Серед найгірших поневірянь був полон у піратів, які продали її туркам у Кафі, звідки вона потрапила до гарему в Бахчисараї. Звідти, на щастя, їй вдалося втекти і пристати до купців, що допровадили її до Речі Посполитої.

      – Ти так мені й не зізналась, навіщо тобі до Кракова, – промовив Христоф, умостившись на своє попереднє місце на стільцеві біля вікна, де сидів до появи непроханих гостей, – тебе чекає там хтось? Маєш там родичів? Друзів? Чоловіка?

      – Зате я зізнавалась в інших своїх бажаннях.

      Відповідь Софії була раптовою, як блискавка, і змусила його на хвилину замовкнути.

      – Що таке, Христофе? – дещо насмішкувато запитала вона, – невже ти знітився?

      Здавалось, що Софія в такий спосіб хотіла відомстити йому за своє приниження.

      – Аж ніяк… – відповів той.

      – То в чому річ?

      Вона одним різким рухом зірвала з себе ковдру, під якою була цілковито оголеною.

      – Ти розповідав про мої стегна, живіт та груди, сам не уявляючи, як вони виглядають. То подивись… СКАЧАТЬ