Король болю. Богдан Коломійчук

Чтение книги онлайн.

      В сутінках відчулось, як монарх стрепенувся.

      – Хто… хто пустив тебе сюди? – кволо вигукнув король, і в голосі його звучало більше відчаю, ніж гніву.

      Виходить, найкраща вавельська сторожа із загартованих та відданих вояків не здатна його вберегти.

      – Візьміть себе в руки, ваша королівська милосте, – спокійно проговорив гість, – не треба кричати… Тим більше, що в світі не знайдеться такої сили, яка б мене стримала. Ваші охоронці ні в чому не винні.

      Король Речі Посполитої Сігізмунд ІІ Август раптом відчув, що цей чоловік дивним чином має над ним владу і будь-що заперечувати йому немає жодного змісту. Монархові навіть здалося, що якби той наказав йому вистрибнути з вежі, то заледве чи король знайшов би сили опиратись наказові.

      – Що тобі потрібно? – запитав Сігізмунд Август і тієї ж миті зрозумів, як сильно боїться відповіді.

      – Твій час настав, – металевим голосом сказав незнайомець, зробивши до нього широкий упевнений крок.

      – Стривай, – благально вимовив король і виставив перед собою руку.

      Жест його виглядав слабким і безнадійним, проте гість зупинився. Добру хвилину тривала мовчанка. Очевидно, незнайомець вирішив, що поспішати нікуди і терпляче чекав, доки монарх прийде до тями.

      – Можливо, ми домовимось?… – звівши очі на співрозмовника, майже пошепки промовив Сігізмунд.

      Той зайшовся гучним скрипучим реготом.

      – Домовимось? – перепитав незнайомець і в голосі його було стільки знущання, що вистачило б на десятьох таких, як Сігізмунд Август, – про що ви хочете зі мною домовитись, ваша королівська милосте?

      – Дай мені ще трохи часу, – благально вимовив той.

      – Твій час закінчується сьогодні.

      – Будь ласка… Невже я не можу прожити бодай на одну добу довше?

      – Можеш, – кивнув гість, – але навіщо це тобі? Завтра нічого не зміниться.

      – Зміниться. Є одна справа, яку я мушу закінчити.

      Біль та розпач пожирали короля, і він вже не міг триматися рівно. Монарх згорбився, важко спершись на свій ціпок. Цей чоловік, від якого досі залежала доля велетенської Речі Посполитої, викликав до себе тільки жаль.

      – Мало хто в світі будь-коли торгувався зі смертю, – промовив гість, – а ті нечисленні, хто все ж на це зважувався, потім гірко шкодували і прагнули таки померти у свій час. Але було пізно…

      – Отже, це можливо? – з надією запитав Сігізмунд.

      – Можливо, але доведеться заплатити жахливу ціну.

      – Мені однаково. Я готовий.

      – Навіть не почувши, що буде потрібно за це мені?

      – Що ж, кажи…

      Співрозмовник короля глибоко вдихнув повітря. Воно затрималось на мить десь у його легенях, а потім зі свистом вирвалось назовні. Сігізмунд болісно зойкнув, ніби цим зусиллям у нього вже відібрали частку життя.

      – По-перше, за це ти вмреш СКАЧАТЬ