Король болю. Богдан Коломійчук

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ розкидано по кімнаті. Звівшись на ноги, підійшов до дверей і смикнув за ручку. Двері виявились замкнені.

      – Що за чортівня…

      Христоф зібрав свій одяг і якось непевно одягся. Такі бісові сни, та ще й не посеред ночі, йому ще ніколи не снились.

      У двері голосно постукали, і з коридору долинув голос ключника:

      – Пане Христофе, за чверть години вечеря. Єгомосць не любить, коли спізнюються. Навіть якщо це гості…

      – Іду, – роздратовано буркнув чоловік і пристебнув до поясу шаблю.

      За мить він вже був готовий. В коридорі Христоф рушив у протилежний бік від сходів, що вели донизу.

      – Куди це ви? – здивувався ключник.

      – Хіба ми не покличемо Софію? – запитав Христоф. – Я йду сказати їй.

      – Пані Софія вже в трапезній, – сухо відповів той, – ходімо.

      Христоф підкорився і слухняно пішов за ним.

      Ян Фірлей сидів у голові столу, вдягнений у зовсім інший, значно багатший одяг, як і личило коронному маршалкові. Софія була по праву руку від нього, і господар, тримаючись на своєму місці штивно й рівно, мов свічка, вів із нею якусь неспішну розмову, прагнучи, вочевидь, дещо згладити первинне враження, яке справив на цю жінку. Софія стримано та прихильно усміхалась йому, уважно вислуховуючи розповідь.

      Зайшовши до зали, Христоф перепросив за своє спізнення і сів з іншого кінця столу. Між ним і Фірлеєм сиділо ще двоє мовчазних чоловіків. Найпевніше – бурграф і замковий скарбій. Невдовзі подали наїдки.

      Господар, схоже, вирішив почастувати гостей найкращим, на що була здатна замкова кухня. Подали дичину в гірчичному соусі та свинячу шию з кислою капустою. Після цього на столі з’явилася птиця з лісовими ягодами, а після птиці – жирні печені коропи. Потім настала черга пирогів і кнедлів, а згодом і солодких фруктів. До наїдків гостям подали відмінне пиво та витримане не менш як десять років (так здалося Христофові) добре вино. Христоф також подумав, що Фірлей навряд чи старався б так для нього. Очевидно, маршалок прагнув вразити Софію. Зрозумівши це, чоловік усміхнувся і з неабиякою охотою кинувся обгризати запечене до скоринки дрібне пташине тіло. Після вечері Софія першою підвелася з-за столу і, подякувавши за частунок, попросила господаря дозволу піти до свого покою. Ян Фірлей учтиво підвівся й також висловив їй подяку за те, що погодилась розділити з ним цю скромну трапезу. Після цього додав, що, звісно, вона може йти до себе, хоч відпускає її маршалок вкрай неохоче. Ще за чверть години відкланялись дещо захмелілі бурграф і скарбій.

      Христоф і господар замку залишились наодинці.

      – То що ж, тепер ти поясниш мені той бісовий софізм, який я почув від тебе вдень? – запитав маршалок.

      – Який? – здивовано перепитав гість, справді забувши про що йде мова.

      Фірлей хрипло захихотів.

      – Я ж казав, бісові русини… – промовив він, втираючи сльози, що виступили на його очах від сміху, – СКАЧАТЬ