Король болю. Богдан Коломійчук

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ який коли-небудь спуститься за ним з неба й покладе край його стражданням.

      – Свенсоне… – видихнув нарешті монарх.

      – Так, ваша величносте, – відповів той низьким рівним голосом.

      Сігізмунду раптом подумалось, чи не безглуздо буде зізнаватися в тому, що він боїться власного сну? Як же так, король Речі Посполитої і раптом перелякався кошмару, мов малий хлопчисько? Хай навіть хворий король… Хай навіть король, якому лишилося небагато.

      Монарх облизав пересохлі губи і промовив зовсім інше:

      – Хочу знати, чи не прибували до мене кур’єри за останню добу?… Чи не було важливих послань?

      Свенсон уклонився і дістав зі своєї важкої шкіряної сумки, що висіла на поясі, кілька згорнутих листів.

      – Звістка зі Сходу: Девлет-Гірей іде на Москву.[7]

      – Чув, далі…

      – Секретар вашої королівської милості, Ян Замойський,[8] бажає вашій величності одужання і…

      – Далі, – знову перебив Сігізмунд.

      – Князь Острозький[9] пише, що війська наші в Лівонії[10] потребують харчів та пороху.

      Сігізмунд важко зітхнув.

      – Далі.

      – Короткий лист з проханням про авдієнцію.

      – Хто просить?

      – Такий собі Христофор з Лемберга.

      – Хто це?

      – Не знаю, ваша милосте, – відповів Свенсон, – пише, що ви без сумніву згадаєте його.

      – Я згадаю його? Якого дідька? Він додає якісь поважні факти?

      – Ні.

      – Тоді спаліть цей лист.

      – Як скажете, ваша величносте… Хіба що.

      – Що?

      – Чоловік цей нагадує, що одного разу, ваша королівська милість потрапили у скруту.

      – В скруту?

      – В полон, якщо бути точнішим…

      – В полон? Ніколи такого не…

      Раптом запала тиша. Король наморщив чоло, вочевидь болісно щось пригадуючи.

      – Ніколи такого не було, – продовжив він, – окрім одного разу…

      Сігізмунд пригадав, як років десять тому втрапив у халепу на Волині, де князь Острозький полонив його в своєму замку. Власне, зробив це господар Вежі Мурованої[11] у непрямий і доволі підступний спосіб: знаючи про те, що король з дитинства має страх перед пишногрудими палкими жінками, приставив до дверей монарших покоїв гарячу волинську молодицю, якої Сігізмунд боявся, мов дідько ладану. Така «варта» справді виявилась надійною. Володар великої Речі Посполитої не наважився переступити поріг покою, аж доки від ганьби його порятував оцей самий Христофор з Лемберга. До того ж через короля накликав на себе гнів князя і заледве не поплатився головою.

      – Де цей чоловік? – кволо запитав Сігізмунд.

      – Від ранку в почекальні, – мовив СКАЧАТЬ