Біла ріка. Сергій Дячук
Чтение книги онлайн.
Читать онлайн книгу Біла ріка - Сергій Дячук страница 19
Название: Біла ріка
Автор: Сергій Дячук
Издательство: Мультимедийное издательство Стрельбицкого
Жанр: Приключения: прочее
isbn: 9781387773602
isbn:
– Богу дєкувати, що ми усі разом, – прошепотів Тома.
Потяг у цілковитій тиші рушив, під перегук коліс цю тишу лише час од часу порушували крики: то викрикували імена ті, що розгубились при посадці, й тепер шукали одне одного.
Мала Марія сиділа скраєчку в забитому людьми товарняку. Спливали дні, й у вагоні тхнуло сечею, – люди змушені були ходити під себе. На кожній зупинці потяга з вагонів викидали трупи людей, яких присипали землею просто під колією. Єдиною розрадою для дівчинки було спостерігати у маленьке віконце за великим сонцем і тією загравою у рівному полі, що воно лишало надвечір. Дивовижне видовище для маленької горянки, яка до того в житті нічого подібного не бачила.
Матрона взяла шматок кулеші, котра вже тягнулася, мов нитка, бо давно прокисла.
– На, з’їж, детенко.
Марія відмовилась:
– Мамо, може б ви з’їли, бо мені не кортить їсти.
– Ні, ні, я вже поїла.
Ця кулеша в рушнику, яку мала встигла забрати зі столу, коли їх виганяли з хати, годувала цілу родину протягом усієї дороги.
Під перестук коліс та ледь чутні плачі у вагоні почали тихо наспівувати коляду:
– Ой в ліску, в ліску на жовтім піску, гой, дай Бо…
Потяг на великій швидкості летів степами, паровоз пускав пару в нічне небо, де вже сяяла перша Різдвяна зоря.
Вже перша звізда загорілася в нічному зимному карпатському небі. Над горами, у смерекових лісах, диск неба виповнився зорями. Стіл застелений минулорічною отавою та накритий святковою тканою скатертиною, що її лише раз на рік, у цю Святу ніч, використовували; і сам стіл червоною ниткою підв’язаний, а на ньому – дванадцять страв: кутя, сім’я[36], вареники, узвар… усе, як треба. На вікні стояла таріль з кутею, сім’ям та узваром, склянка з водою, обв’язана червоною ниткою, – частування для духів предків, котрі сходились вечеряти лише в одну цю ніч. Наступного ранку перевіряли зміни на тому, що лишалося на вікні, з’ясовуючи, чи приходили предки на вечерю цього року.
Але родина ще не сідала вечеряти: не всі ще зібралися. Стара Васюта чекала своїх синів Онуфрія та Іванчика з лісу. Материнське серце відчувало, що вони прийдуть. Біля вікна стояв замислений Федор. Він роздивлявся на склі малюнок від морозу і про щось собі міркував. Дівки сиділи на печі, а Петро дрімав на припічку. Федор раптом заговорив, не відводячи погляду від вікна
– Лешіт, мамо, чекати! Воне не прейдут. Їм, напевно, москалі вже у лісі хвоста накрутили, – і якось злостиво посміхнувся.
Мала Ялена крикнула братові з печі:
– Не бреши, Федор, прейдут!
Вона єдина з усіх сестер не боялася сваритися з братом. Напевно, тому що була наймолодша. Федор, усміхнувшись, відповів:
– Кутюга бреше, а людена говоре! Я тебе навчу старших уважєти!
Мала перелякалася і замовкла.
– Най! Федор! Перестань малу пужіте! Вона все вірно сказала. Слідкуй за тем, шо говореш, – СКАЧАТЬ
Кутя, сім’я – мак, перетертий із цукром, – традиційна різдвяна страва у гуцулів.