Біла ріка. Сергій Дячук

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Онуфрій подивився на брата, якого не бачив, відколи Федора проводили до румунського війська.

      – Нівроку виглядаєш, Федьо! – сказав він, але той змовчав.

      На столі запалили свічки в трійці та погасили лампу, що стояла на шафі біля дверей. Ставши на коліна і помолившись до образів, родина сіла вечеряти, набравши собі у тарелі обов’язкової першої страви – куті.

      Федор, не дивлячись на брата, набирав дерев’яною ложкою кутю, а тоді спитав:

      – І довго ве ще вовками збираєтесе лісами бігати?

      – Кілька треба, стільки і будемо… Ось москалів із гір викуремо…

      Федор перебив:

      – Більшовики німцям в’єзи вкрутили, а вам, здохлякам, і подавно вкрутют!

      – І, подевимосе, – відповів Онуфрій і почав їсти кутю. Раптом озвався Петро:

      – Йо, у більшовиків того війська… та де вам з неми тягатисе?

      Онуфрій почав сердитися і хотів щось відповісти, але Васюта припинила цю їхню суперечку.

      – Гет страх Божий втратили! Дочікаласе я на свої рокє… Таке свєто рокове, а воне і тут померетисе негодні! – сказала суворо і з жалем у голосі стара.

      Усі замовкли. Онуфрій підняв склянку з білим гарячим вином:

      – Христос ся рождає!

      У відповідь пролунало:

      – Славімо Його!

      Далі вони мовчки сиділи і вечеряли. Хлопці, розділені столом, час од часу позирали один на одного з якоюсь зверхністю, але без ненависті. Лише Івану було не до того: він зголоднів і їв усе підряд, ні на кого не дивлячись, лише часом відволікався, щоб усміхнутися всім почергово. На одній зі стін дуже доречно висів румунський килим, на якому було зображено у лісі битву двох оленів; їхні роги поспліталися так, що годі було розібрати, які кому належать.

      До хати постукали. Родина перелякано подивились на двері. Онуфрій підвівся, схопившись за кобуру.

      – Сядь! – різко випалив Федор і махнув Івану.

      – А ти іди, відкрий двері і лишайся в сінях, але лампу не запалюй.

      Малий побіг.

      Це були вже п’яні колядники. Пойдашева хата серед лісу, далеко від Стебнів, була традиційно остання, в котру мали зайти, тому вони вже добряче нагостились. Голосно пролунало привітання:

      – Христос ся рождає!

      І одразу затягнули давню, як ці гори смерекові, коляду:

      – Вжей у нас во дворі гості рокові. Гой дай Бог! Вжей гості рокові, три браття рідні. Гой дай Бог!

      Випивши, старі трохи фальшивили, але співали на все горло. Першим стояв паламар зі Стебнівської церкви, який тримав у руках дзвіночок, перев’язаний повісною[37]. Старий гуцул з довгими сивими вусами і в сардаку грав на скрипці.

      – Вжей один братчик із дробен дощу. Гой дай Бог! Вжей ай дощик каже нема на мене. Гой дай Бог! Вжей а я як іспаду місяця мая. Гой дай Бог! Вжей місяця мая три рази на день. Гой дай Бог! Вжей то ся вродить жито й пшениця. Гой дай Бог! Вжей жито пшениця тай всяка сівиця. Гой дай Бог!

      Інший, СКАЧАТЬ