Остання справа полковника Принципа. Сергій Постоловський

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ домівкою на певний час. Вони зустрілися у холі головного офісу Світової Ліги. При тій першій зустрічі Римах відрекомендувався заступником директора якогось благодійного фонду в Перу. А потім познайомив зі своєю сім’єю.

      Офіціант приніс йому сік та млинці з сиром. Чоловік вдячно кивнув і взявся обідати. Пережовував він довго, різав неспішно, наче вичікуючи когось або чогось. Думки бомбардували з усіх боків. Вони з’являлися в голові з метою засісти там надовго. Вони загравали з його совістю, кричали про якийсь обов’язок.

      Він прекрасно усвідомлював, що не кожен погодиться з ним розмовляти. Пам’ять перебирала імена колишніх колег. Він все думав, порівнював кандидатури, вагався. Його недолюблювали в Конторі. Але доки він був на посаді та близьким до генерала, з ним змушені були рахуватися. Після відставки він вже встиг забути обличчя, як і дороги до них. Та й ті обличчя зітхнули з полегшенням, почувши новину про його вихід на пенсію.

      Мелодія пробивалася крізь легкий ресторанний гомін. Він не одразу зрозумів, що це дзвонить саме його телефон. Так і застигнувши з виделкою та ножем у руках, він пережовував запашний млинець. Легкий холодок пройшов по його спині.

      «Отже, самі про мене згадали», – промайнуло в його голові, коли він вже відкладав ножа і тягнув руку до апарату виробництва старої та збанкрутілої фінської компанії, що була лідером на ринку мобільних телефонів років сорок тому. Він натиснув клавішу відповіді, промовляючи своє звичне:

      – Принцип слухає.

      – Ти чув про Римаха? – запитав його співрозмовник, не витрачаючи час на привітання з людиною, котру не бачив декілька місяців.

      – Чув, – відповів він.

      – Справа серйозна, – сказав співрозмовник. – Протест висловила низка неурядових організацій та Державний департамент США. Американці погрожують заморозити рахунки і розірвати контракти. Вони тиснуть на Брюссель. Нас знову звинувачують у авторитаризмі. Нам нагадують про цензуру, вчать бути демократичними…

      – А ви? – перебив він свого співрозмовника.

      – Що ми? – не зрозумів той.

      – Стали демократичними?

      – Давай без оцих твоїх жартів, пане полковнику! Не до них зараз. Ви нам потрібні, полковнику! Дуже потрібні, – гаркнув співрозмовник, а потім примирливо запитав:

      – То я висилаю авто?

      Полковник зітхнув, матюкнувся в голос і вже потім відповів:

      – Не треба! Я пам’ятаю дорогу.

      Офіціант приніс рахунок, він простягнув йому платіжну картку, той на місці оформив чек і полковник вийшов на вулицю.

      Його крок ставав впевненим, а хода – стрімкою. Він розправив плечі і підняв голову. Вони знову згадали про нього, і вкотре він не зміг їм відмовити.

      – Така вже в тебе вдача, полковнику, – посміхнувся чоловік на прізвище Принцип і зморшки здригнулися на його СКАЧАТЬ