Ті, що не мають коріння. Наоми Новик

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ витріщилася на нього.

      – Касю! – сказала я. Він лише поглянув на мене так, ніби я знову підтверджую йому свою придуркуватість, і я, розгубившись, забула про свої шляхетні наміри. – Ви збиралися забрати її! Вона… вона і розумна, і смілива, і готує чудово, і…

      Він щомиті мав дедалі роздратованіший вигляд.

      – Так, – відрізав він, перебивши мене, – я справді згадую цю дівчину – і з лиця не схожа на коняку, і не брудна нечупара, і вона, гадаю, не стала б на мене репетувати цієї ж хвилі: досить. Ви, сільські дівчата, усі спочатку докучливі, хто більше, а хто – менше, але ти показуєш себе справді визначним взірцем бездарності.

      – Тоді вам не треба мене утримувати! – встала я дибки, люта й зачеплена за живе: «схожа на коняку» – це було неприємно.

      – На превеликий жаль для мене, – промовив він, – саме в цьому ти й помиляєшся.

      Він схопив мене за зап’ясток і грубо розвернув: стоячи просто за мною, витягнув мою руку над їжею на столі.

      – Ліринталем, – вимовив він дивне слово, що з легкістю злетіло з його язика та різко задзвеніло мені у вухах. – Вимови це зі мною.

      – Що? – сказала я; я ще ніколи не чула цього слова. Та він сильніше притиснувся до моєї спини, притиснув вуста до мого вуха та грізно прошепотів: – Вимови це!

      Я затремтіла, і, бажаючи лише, щоб він мене відпустив, промовила це разом з ним: «Ліринталем», – тим часом як він тримав мою руку простягнутою над їжею.

      Повітря над нею замерехтіло; видовище було жахливе, наче весь світ – це ставок, у який він може кидати камінці. Коли воно знову розгладилося, їжа змінилася повністю. Там, де були печені яйця, лежала смажена курка; замість миски кролячої печені – купка дрібнесенької молодої весняної квасолі, хоча її сезон уже сім місяців як минув; замість печеного яблука – пиріжок, повний тонесенько нарізаних яблук, усіяний товстими родзинками та вкритий медом.

      Він відпустив мене. Втративши його підтримку, я захиталася та схопилася за край столу, а легені в мене спорожніли, неначе хтось сів мені на груди; я почувалася так, ніби з мене чавили сік, як з лимона. По краях поля зору мерехтіли зірочки, і я зігнулася, мало не мліючи. Я лише здалеку побачила, як він опускає очі на тацю, а його обличчя дивним чином хмурніє, ніби він водночас здивований і роздратований.

      – Що ви зі мною зробили? – прошепотіла я, коли знову змогла дихати.

      – Перестань скиглити, – зневажливо промовив він. – Це всього-на-всього примова, – весь його можливий подив зник; він махнув рукою на двері, сівши за стіл перед обідом. – Добре, забирайся. Я бачу, що витрачатиму на тебе надто багато свого часу, та на сьогодні з мене досить.

      Ну, хоч цьому наказу я була рада скоритися. Я й не спробувала взяти тацю, а лише повільно вибралася з бібліотеки, тримаючи руку біля тулуба. Досі ледве йшла від слабкості. Майже півгодини пхалася сходами назад, аж до горішнього поверху, а потім увійшла в маленьку кімнатку й зачинила двері, підтягнула до них тумбочку та впала на ліжко. Якщо Дракон підходив СКАЧАТЬ