Ті, що не мають коріння. Наоми Новик

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ я відчувала дошкульний голод, а слуг у вежі не було, тож ніхто не подбає про мій обід. Тоді мені спало на думку дещо гірше: а раптом Дракон очікував, що обід йому приготую я?

      А тоді – думка, гірша навіть за цю: що ж буде після обіду? Кася завжди казала, що, на її думку, жінок, які поверталися, Дракон навіть не торкався. «Він забирає дівчат уже сотню років, – завжди твердо казала вона. – Одна з них зізналася б у цьому, і це набуло б розголосу».

      Проте кілька тижнів тому вона сам на сам попросила мою матір розповісти їй, як буває, коли дівчина виходить заміж, – розповісти їй те, що розповіла б їй рідна мати ввечері перед весіллям. Я підслухала їх через вікно, повертаючись із лісів, і я стояла біля вікна та вслухувалась, а моїм обличчям стікали гарячі сльози: я гнівалася, страшенно гнівалася за Касю.

      Тепер це мала бути я. А я не була сміливою – я не думала, що зможу глибоко вдихати та не стискатися міцно, як моя мати наказувала Касі, щоб не було боляче. Я зрозуміла, що на якусь жахливу мить уявила Драконове обличчя дуже близько від свого, навіть ближче, ніж тоді, коли він вивчав мене під час відбору: чорні очі холодні та лискучі, мов камінь, оті тверді, наче залізні, пальці, що так дивували теплом, відтягують від моєї шкіри сукню, а він посміхається мені згори вниз отією єлейною вдоволеною посмішкою. Що він увесь такий гарячий, ніби в лихоманці, тож я відчуватиму його всім тілом, мало не розпеченого, як жаринка, доки він лежатиме на мені та…

      Здригнувшись, я звільнилася від думок і підвелась. Опустила очі на ліжко та оглянула цю маленьку незатишну кімнатку, де ніде було сховатись, а тоді поспішила за двері та знову пішла коридором. У кінці були сходи, що спускалися крутою спіраллю, тож мені не було видно, що там за наступним поворотом. Боятися спуститися сходами – нібито й дурість, але мене охопив жах. Я все ж таки мало не повернулася до кімнати. Врешті-решт я притиснула одну руку до гладенької кам’яної стіни та повільно пішла донизу, стаючи на одну сходинку обома ногами та зупиняючись послухати, а вже потім спускаючись трохи нижче.

      Коли я отак проповзла один виток до кінця й на мене нічого не скочило, я відчула себе ідіоткою та пішла швидше. Але тоді я зайшла за ще один поворот і все одно не дісталася сходового майданчика, а тоді – за ще один, і я знову почала боятися, цього разу – що сходи є чарівними та просто тягнутимуться довічно, і… гм. Я почала йти дедалі швидше, а далі притьмом подолала три сходинки до наступного майданчика та врізалась у Дракона.

      Я була кощавою, та мій батько був найвищою людиною в селі й я доходила йому до плеча, а Дракон не був кремезним. Ми мало не покотилися сходами разом. Він швидко схопився однією рукою за перила, а другою – за мою руку та якось зумів не дати нам упасти на підлогу. Я зрозуміла, що міцно тулюся до нього, схопившись за його кожух і витріщаючись йому просто в ошелешене обличчя. Якусь мить він був надто здивований, щоб думати, й видавався звичайною людиною, збентеженою тим, що на неї щось скочило, трохи дурнуватою та трохи СКАЧАТЬ