Ті, що не мають коріння. Наоми Новик

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ лише хотіла книжку, аби почитати, – сказала я. – Я не… Я не думала, що в цьому якась шкода…

      – І сталося так, що ти взяла з полиці, аби трохи почитати, «Виклик Люта», – промовив він з дошкульним сарказмом, – і геть випадково… – а тоді його, можливо, переконав мій насторожений і спантеличений вигляд, і він зупинився й поглянув на мене з неприхованим роздратуванням. – У тебе справді незрівнянний дар приносити лихо.

      Потім він, насупившись, опустив очі, а я простежила за його поглядом до уламків скляного глека довкола наших ніг; він із сичанням видихнув крізь зуби й різко вимовив:

      – Прибери це, а тоді йди в бібліотеку. І більше нічого не торкайся.

      Він подався геть, лишивши мене полювати за якимось ганчір’ям із кухонь, яким можна було б зібрати склянки, та відром; я ще й помила підлогу, хоча на ній не було ані сліду від якогось розливу, неначе чари вигоріли, як спиртне на пудингу. Я раз у раз зупинялася та підіймала руку з кам’яної підлоги, щоб крутнути нею вперед-назад, упевнюючись у тому, що камінь не повзе назад кінчиками моїх пальців. Я мимоволі замислилася, чому в нього на полиці стоїть глек із такою речовиною та чи застосовував він її хоч раз до когось – до того, хто десь перемінився на статую, стоячи з нерухомими очима, доки повз нього пролітає час; я здригнулася.

      Я намагалася бути напрочуд обачною й не торкатися більше нічого в кімнаті.

      Книжка, яку я взяла, знову стояла на полиці, коли я нарешті набралася духу й пішла до бібліотеки. Він ходив туди-сюди; його книжка лежала на окремому маленькому столику відкинута і знехтувана, а коли я прийшла, він знову насупився на мене. Я опустила погляд; на моїй спідниці після миття підлоги залишилися мокрі смуги, та й узагалі вона була надто короткою – ледве закривала мені коліна. Рукави в моєї сорочки були ще гіршими: того ранку я трохи забруднила їх кінці яйцем, готуючи йому сніданок, а ще злегка обпалила собі лікоть, знімаючи грінки, доки не підгоріли.

      – Отже, почнемо з цього, – сказав Дракон. – Мене не конче має ображати кожен погляд на тебе.

      Я не стала розкривати рота, щоб вибачитись: якби я почала вибачатися за неохайність, довелося б вибачатися до кінця життя. Усього кілька днів у вежі навели мене на думку про те, що він обожнює прекрасне. Навіть серед легіонів його книжок не було геть однакових; їхні шкіряні палітурки мали різні кольори, а застібки та петлі в них були із золота й часом навіть всіяні маленькими скалками коштовного каміння. На що не глянь, чи то невеличка чашка з дутого скла на підвіконні тут, у бібліотеці, чи то картина в моїй кімнаті, все було прекрасним і перебувало на своєму місці, де могло сяяти без перешкод. Я була жирною плямою на цій досконалості. Та мені було байдуже: мені здавалося, що я не мушу бути красивою для нього.

      Він нетерпляче прикликав мене до себе жестом, і я обережно ступила до нього; він узяв мене за руки та схрестив їх у мене на грудях, поклавши кінчики пальців на протилежні плечі, та промовив:

      – А тепер: ванасталем.

      Я витріщилася СКАЧАТЬ