Ті, що не мають коріння. Наоми Новик

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ style="font-size:15px;">      – Візьму в тебе коня. Іди до Ольшанки пішки після мене; я залишу його там тобі й візьму свіжого, – а тоді він підскочив угору та владно махнув рукою, пробурмотівши якісь слова; маленький вогник запалав перед ним на засніженій дорозі та покотився геть м’ячем, протоплюючи для нього чистий шлях посередині. Він одразу поскакав клусом, попри те, що кінь стривожено притиснув вуха до голови. Гадаю, заклинання, що дозволяло йому перескочити до Дверніка й назад, не працювало на такій великій відстані, а може, він міг ним користатися лише в межах власних земель.

      Я стояла у бібліотеці та дивилась, аж поки він не зник. Не можна сказати, що він коли-небудь дбав про те, щоб його товариство було мені приємним, але без нього у вежі ніби запанувала лунка порожнеча. Я спробувала насолодитися його відсутністю як святом, але була недостатньо втомленою. Знехотя трохи зайнялася шиттям, узявши свою ковдру, а тоді просто сиділа біля вікна й виглядала на долину – на поля, села та ліси, які любила. Я дивилась, як ідуть до води стада й отари, як їдуть дорогою ґринджоли та рідкісні самотні вершники, дивилася на розсіяні снігові замети й нарешті заснула, притулившись до віконної рами. Я раптово прокинулась у пітьмі, коли було пізно, та побачила, що вдалині уздовж мало не всієї долини горить вервечка сигнальних вогнів.

      Я витріщилася на них, спантеличена від сну. Якусь мить я думала, що знову запалили свічкові дерева. Я лише тричі за своє життя бачила, як у Дверніку спалахував сигнальний вогонь: через Зелене Літо, а ще один раз – через снігових кобил, які вийшли з Пущі, коли мені було дев’ять, і один раз – через тягучі стеблини, які поглинули чотири будинки край села за одну ніч того літа, коли мені було чотирнадцять. Тоді щоразу прибував Дракон; він відбивав атаку Пущі, а тоді знову йшов геть.

      Дедалі більше тривожачись, я порахувала вогні у зворотному напрямку, аби побачити, де запалили сигнал, і відчула, як у мене холоне кров: їх було дев’ять по прямій, уздовж Веретена. Дев’ятий сигнальний вогонь був у Дверніку. Виклик ішов з мого рідного села. Я стояла й дивилася на вогні, а тоді усвідомила: Дракона немає. Він уже точно десь у глибині гірського перевалу, переходить до Жовтих Боліт. Сигналів він не побачить, а навіть якщо хтось надішле йому звістку, йому спершу доведеться розбиратися з химерою – тиждень, сказав він, – і немає більше нікого…

      Саме тоді я зрозуміла, якою дурепою була. Я ніколи не думала, ніби з чарів, із моїх чарів, є якась користь, доки не стала там і не зрозуміла, що крім мене, немає більш нікого; що те, що є в мені, хоч яке жалюгідне, незграбне та невишколене, – це більше чарів, ніж є в будь-кого в моєму селі. Що йому потрібна допомога, і тепер її можу надати лише я.

      Завмерши на мить, я повернулася та прожогом спустилася в лабораторію. Увійшла, на мить злякавшись, і взяла сіре зілля, те, що перетворило мене на камінь. Іще я взяла зілля «вогнесерце», та еліксир, який Дракон дав принцові, щоб врятувати йому життя, а ще зелений флакон, про який він якось сказав, що ним вирощують рослини. Я й гадки не мала, СКАЧАТЬ