Ті, що не мають коріння. Наоми Новик

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ шкода. Важко було сидіти самій і мерзнути у моїй кімнаті у високій вежі під замко`м. Дракон свята не відзначав; наскільки мені відомо, він навіть не знав, який був день. Я пішла в бібліотеку, як і завжди, та прогуділа ще одне заклинання, а він покричав трохи та й відпустив мене.

      Намагаючись вилікуватися від самотності, я спустилася до кухонь і приготувала собі маленький бенкет – шинку, кашу й тушковані яблука, – проте, коли я зібрала тарілку, вона все одно здавалася такою негарною та порожньою, що я вперше скористалася «ліринталем» для себе, прагнучи чогось подібного до святкування. Повітря затремтіло, і раптом у мене з’явився чудовий полумисок із запеченою свининою, гарячою, рожевою та мокрою від соку, моєю найулюбленішою пшеничною кашею, густою, з великою ложкою розтопленого масла та підсмаженими хлібними крихтами посередині, купкою молодесенького свіжого горошку, який ніхто в моєму селі не їстиме до весни, а ще – пиріг тайґла, який я куштувала лише один раз, за столом у старости, того року, як була черга моїх батьків погостювати в неї на жнива: зацукровані фрукти – як фарбоване коштовне каміння, вузлики солодкого тіста – ідеального золотаво-брунатного кольору, горішки – маленькі та світлі, і все це сяяло від налитого медового сиропу.

      Але це не був обід на зимовий сонцеворот. У мене в животі не було настирливого болю від голоду після тривалого дня невпинного готування та прибирання; не було радісного гамору від того, що довкола столу напхалося забагато людей, які сміялися та сягали по полумиски. Опустивши очі на свій крихітний бенкет, я лише відчула ще відчайдушнішу самотність. Я подумала про матір, яка куховарить сама-самісінька, не маючи підмоги навіть від моєї незграбної пари рук, і коли я сховала очі на подушці, їх щипало, а моя неторкана таця стояла в мене на столі.

      Два дні по тому мені ще злипались очі, і я досі журилась, навіть незграбніша, ніж зазвичай. Саме тоді прибув вершник; пролунали спішний безладний стукіт копит і гупання у ворота. Дракон відклав книгу, за якою намагався мене вчити, а я спустилася сходами, плентаючись за ним; двері розчахнулися перед ним самі собою, і гонець мало не впав досередини; на ньому була темно-жовта накидка Жовтих Боліт, а його обличчям текли цівки поту. Він укляк, ковтнувши та збліднувши, але не став чекати, поки Дракон дозволить йому говорити.

      – Мій пан барон благає вас негайно прибути, – сказав він. – На нас напала химера з гірського перевалу…

      – Що? – різко перепитав Дракон. – Зараз не сезон. Що саме це за тварюка? Якийсь ідіот обізвав віверну химерою, а інші повторили?..

      Гонець хитав головою вперед-назад, ніби гиркою на ниточці.

      – Зміїний хвіст, кажанячі крила, козляча голова – я бачив її на власні очі, пане Дракон, тому мене й послав мій пан…

      Дракон роздратовано засичав собі під носа: як сміє химера чинити йому незручності, прийшовши не в сезон? Я ж геть не розуміла, чому в химери може бути сезон; це ж, звісно, чарівна істота, СКАЧАТЬ