Пульт Ґвенді. Стівен Кінг

Чтение книги онлайн.

      – Я не зробила нічого, щоб заробити його.

      – Але ще зробиш.

      Із кишені свого чорного піджака він дістає старомодний кишеньковий годинник. Той вистрілює в очі Ґвенді ще більшою кількістю сонячних промінців, хіба що ці вже золоті, а не срібні. Ферріс піднімає кришку й дивиться на циферблат під нею. Тоді кидає годинник назад до кишені.

      – Мій час збігає, тож дивись на кнопки й уважно слухай. Можеш це зробити?

      – Т-так.

      – Спершу поклади срібний долар до кишені. Він тебе відволікає.

      Вона робить, як сказано. Відчуває його стегном, те важкеньке кружальце.

      – Скільки у світі континентів, Ґвенді? Знаєш?

      – Сім, – каже вона. Вони проходили це у третьому чи в четвертому класі.

      – Правильно. Але оскільки Антарктида, зі зрозумілих на те причин, не населена, вона тут не представлена… окрім, звісно, чорної кнопки, але ми ще повернемося до неї.

      Одна за одною він починає постукувати по опуклій поверхні кнопок, розташованих у парах.

      – Світло-зелена – Азія. Темно-зелена – Африка. Помаранчева – Європа. Жовта – Австралія. Синя – Північна Америка. Фіолетова – Південна Америка. Розумієш, про що я? Пригадуєш?

      – Так.

      Вона каже це без вагань. Вона завжди мала хорошу пам’ять, але зараз у неї виникає божевільна думка, ніби та чудесна цукерка, яку вона з’їла, ще більше підсилює її зосередженість. Вона не знає, що це все значить, та чи пам’ятає, який колір представляє який континент? Абсолютно.

      – А що робить червона?

      – Що тільки захочеш, – каже він. – А ти захочеш, власник пульта завжди хоче. Це нормально. Хотіти знати речі й робити речі – у цьому вся суть людського роду. Дослідження, Ґвенді! Це і недуга, і панацея!

      «Я вже більше не в Касл-Року, – думає Ґвенді. – Я зайшла в одне з тих місць, про які люблю читати. В Оз, Нарнію чи Гобітон. Цього не може бути».

      – Лише запам’ятай, – провадить чоловік, – червона кнопка – єдина, якою можна користуватися більше, ніж один раз.

      – А як щодо чорної?

      – Вона – усе, – каже Ферріс і встає. – Усе на світі. Велика цяця, як сказав би твій тато.

      Вона дивиться на нього отетеріло. Її тато справді так каже.

      – Звідки ви знаєте, що мій та…

      – Вибач, що перебиваю, це дуже неввічливо, але мені й справі треба йти. Бережи цей пульт. Він дає гостинці, та вони – маленька винагорода за відповідальність. І будь обачна. Якщо твої батьки знайдуть його, у них виникнуть питання.

      – О Боже, це й так зрозуміло, – каже Ґвенді й видає беззвучний шепітливий смішок. Вона почувається ніби вдареною в живіт. – Містере Ферріс, а чому ви дали його мені? Чому мені?

      – У нашому світі, – мовить Ферріс, дивлячись на неї згори, – заховано великі арсенали зброї, яка може знищити все життя на цій планеті на мільйони років уперед. Чоловіки й жінки, що відповідають за неї, щодня ставлять собі СКАЧАТЬ