Пульт Ґвенді. Стівен Кінг

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ – крутий пацан! Хуєм розбиває жбан!», але вирішує не робити цього.

      – Інші хлопці також почали називати мене так, а потім і кілька дівчат підхопили. Не мої подруги, інші. Це було в шостому класі. Наступного місяця починається середня школа, і… ну…

      – Ти вирішила, що не дозволиш цьому прізвиську переслідувати тебе там, – каже містер Річард Ферріс. – Розумію. А ще, між іншим, ти підростеш.

      Він оглядає її згори донизу, але так, що їй від того геть не моторошно. Якось радше по-науковому.

      – Гадаю, ти вимахаєш десь до п’яти футів і десяти-одинадцяти дюймів,[7] поки виростеш. Будеш висока, як для дівчини.

      – Уже почала, – каже Ґвенді, – але не хочу чекати до того часу.

      – Усе майже так, як я й думав, – каже Ферріс. – Не чекай, не сцикай і не ний, бери й роби. Атакуй у лоб. Це варте захоплення. Саме тому я й хотів познайомитись.

      – Було приємно побалакати з вами, містере Ферріс, але мушу йти.

      – Ні. Тобі треба ще побути тут.

      Він більше не всміхається. Його обличчя суворе, а сині очі ніби посіріли. Капелюх відкидає тонку смужку тіні на його чоло, ніби татуювання.

      – У мене для тебе дещо є. Подарунок. Бо ти особлива.

      – Я не беру нічого від незнайомців, – каже Ґвенді.

      Зараз їй уже трошки лячно. Може, навіть більше, ніж трошки.

      – Імена – це ще не знайомство, тут я з тобою згоден. Але ж ми не незнайомці: ти і я. Я знаю тебе і знаю, що річ, яка є в мене, була зроблена для когось такого, як ти. Для того, хто молодий і міцно стоїть на ногах. Я відчув тебе, Ґвенді, ще задовго до того, як побачив. І ось ти прийшла, – він тягнеться до краю лавки і плескає по ньому. – Ходи, сядь біля мене.

      Ґвенді підходить до лавки, почуваючись, ніби дівчинка у сні.

      – Ви… містере Ферріс, ви хочете скривдити мене?

      Він усміхається.

      – Схопити тебе? Затягнути в кущі і, можливо, зробити з тобою якусь гидоту?

      Він вказує пальцем через доріжку і на сорок з чимось футів далі по ній. Там, на гірках, гойдалках і рукоходах бавляться дві-три дюжини дітлахів у футболках касл-рокського денного табору, а за ними наглядають четверо вихователів.

      – Не думаю, що в мене щось вийде, а ти? Та й до того ж маленькі дівчатка не цікавлять мене в сексуальному плані. Як правило, вони взагалі мене не цікавлять, але, як я вже й казав – чи принаймні натякнув, – ти інакша. А зараз сідай.

      Вона сідає. Піт, що вкрив усе її тіло, охолонув. Їй спадає на думку, що, попри всі ці невимушені балачки, він зараз спробує поцілувати її, і байдуже йому до дітей на майданчику та їхніх вихователів-підлітків. Утім він цього не робить. Сягає попід лавку і дістає брезентову торбину, затягнуту шнурком. Відкриває її й видобуває звідти красиву коробку з червоного дерева, яка виблискує таким насиченим коричневим кольором, що дівчинка бачить крихітні червонясті відблиски глибоко в оздобленні. Коробка десь п’ятнадцяти дюймів завдовжки, мабуть, із фут завширшки і вполовину заввишки. Вона відразу СКАЧАТЬ