Пульт Ґвенді. Стівен Кінг

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ не береш цукерки від незнайомців, я знаю, – каже Ферріс і підкочує очі так, що вона аж пирхає. – Хіба ми не пройшли це, Ґвенді?

      – Я не це хотіла сказати. Я не їм шоколад – ось що я хотіла сказати. Тільки не цього літа. Як я схудну, якщо їстиму солодощі? Повірте, як почну, то вже не зможу спинитись. А шоколад – це найгірше. Я ніби той шокоголік.

      – А, але ж у тому й уся чарівність шоколадок, які видає пульт, – каже Річард Ферріс. – Вони маленькі, не більші за желейки, і дуже солодкі… але, з’ївши одну, іншої вже не схочеш. Захочеш пообідати, але без добавки. І солодощів також більше не захочеш. Особливо тих нічних убивць талії.

      Ґвенді, котра ще до цього літа завжди полюбляла зробити собі сандвіч з арахісовим маслом і маршмелоу десь так за годинку до сну, знає, про що говорить чоловік. До того ж вона завжди просто вмирає з голоду після ранкових пробіжок.

      – Схоже на якийсь чудернацький дієтичний продукт, – каже вона. – Такі штуки, які насичують тебе і від яких пісяєш, як скажений. Моя бабуся якось пробувала таке, і вже за тиждень її вернуло від них.

      – Ні. Це просто шоколад. Але чистий. Не як ті батончики з магазину. Ось, спробуй.

      Вона обмірковує цю думку, але недовго. Огортає мізинець навколо важеля – він надто маленький, щоб з легкістю вправлятися з ним іншими пальцями, – і тягне. Слот відкривається. Виїжджає вузька дерев’яна підставочка. На ній – шоколадний кролик, не більший за желейку, точно як і казав містер Ферріс.

      Вона підіймає його і розглядає вражено й зачудовано.

      – Ого. Тільки гляньте на пушок. А вушка! І маленькі, милі оченята.

      – Так, – погоджується чоловік. – Прекрасна річ, еге ж? А зараз закидай до рота! Хутко!

      Ґвенді так і робить, навіть не задумуючись, і її рот сповнює солодкість. Він має рацію: дівчинка ще ніколи не куштувала шоколадки «Герші», такої ж смачної. Вона навіть не пригадує, щоб колись куштувала будь-що настільки ж смачне. Цей чудовий смак не лише в її роті – він заповнив усю голову. Поки цукерка тане на язиці, маленька підставка заїжджає назад, і слот закривається.

      – Смачно? – питає Ферріс.

      – М-м-м, – це все, на що вона спроможна.

      Якби це були звичайні цукерки, вона б повелася, як пацюк у науковому експерименті, смикаючи за той маленький важіль, допоки він не зламається або ж цукерки не припинять виходити. Але їй більше не хочеться. Та й вона вже не думає, що заходитиме за слаші[8] у снек-бар у дальньому кінці ігрового майданчика. Вона геть не голодна. Вона…

      – Ти задоволена? – питає Ферріс.

      – Так!

      Це саме те слово. Вона ще ніколи не була нічим так задоволена, навіть двоколісним велосипедом, який їй подарували на дев’ятий день народження.

      – Добре. Завтра тобі, мабуть, захочеться ще, і якщо так, можеш взяти ще одну, бо в тебе буде пульт. Це твій пульт, принаймні поки що.

      – А скільки в ньому шоколадних тваринок?

СКАЧАТЬ