Наближення. Переклади (збірник). Коллектив авторов

Чтение книги онлайн.

      Ти рано мужа втратила.

      І ми

      росли, малі, під горем та бідою.

      Та й в чорний день між добрими людьми

      душа твоя світилась чистотою.

      І в тузі по отецькій стороні

      все віддавала синові своєму,

      щоб малося йому на чужині,

      як в рідному, далекому Чегемі.

      В чужім краю, втомившись од розпук,

      до пліч твоїх щокою притулявся,

      і танув полиновий дим розлук,

      і я в дитинство знову повертався.

      І чувся шепіт отчої ріки,

      так наче ми вернулись в давнє наше.

      І сніг чегемський падав крізь віки,

      і чуб голубили вітри Кьок-Та́ша.

      Вже посивілий, до твоїх колін,

      було, схилюся в сутемінь зимову.

      І одпливе перейдене, мов тінь,

      і я собі хлоп’ям здаюся знову,

      що, бавлячись, в далекім напівсні

      впіймав жар-птицю з чарівного дійства!

      Ніколи вже не вернуться ті дні,

      і я не повернуся у дитинство!

      Ховали матір. Вересень вповні

      стояв, налитий літеплом, мов чара.

      О, як біліли гори вдалині!

      Мені ж вони здались чорніші хмари.

      Той скорбний день мойого каяття

      такий був світлий, в сонячній поливі,

      як все прожите матір’ю життя,

      Її надії, сльози і молитви.

      Без тебе, мамо, перша віч спливла.

      Тобі ж тепер нема ні дня, ні ночі:

      ти перейшла за грань, де править мла.

      Ні дощ, ні сніг тобі не зашепоче.

      Все, як було: по колу йдуть світи.

      Згортає вітер у чинарах крила.

      Лиш місяць, що лице твоє світив,

      в цю ніч освітлює твою могилу.

      Біжу в твій дім од горя й самоти,

      забувши, що тебе забрало лихо.

      «Хоч вік шукай, та матір не знайти!» —

      чинари плачуть на подвір’ї тихо.

      Шукаю! Марне: не озвешся ти.

      Лиш сум останнім журавлем кигиче.

      Кричу! Та холодно мовчать світи…

      О, горе всім, хто матір не докличе!..

      «Негоже плакать мужу!» – так мені

      ти говорила в мить мою найважчу.

      Прости, що, зломлений, в самотині

      Я над могилою твоєю плачу.

      Прости, що вперше, як мале дитя,

      тебе ослухавсь і ридаю скрушно.

      В цей чорний вересень мого життя

      я вперше, мамо, заповіт порушив!

      «Не плач. То світ нас, матерів, беріг

      од горя – пережити горе сина.

      І коли смерть прийшла на мій поріг,

      так мусить бути: я сама просила.

      Просила всі літа її,

      коли

      зорі молилась в надвечір’я сині.

      Хай душу не заступить тінь імли!

      Мужайся, заклинаю тебе, сину.»

      «Лишаю СКАЧАТЬ