Наближення. Переклади (збірник). Коллектив авторов

Чтение книги онлайн.

      Пан Евгенідес, гендляр зі Смірни,

      Неголений, з повними кишенями родзинок

      (До Лондона дістається без ускладнень —

      на акредитиви),

      Запросив мене ламаною французькою

      Спершу на снідання до готелю «Кенон Стріт»,

      А потім ще на уік-енд у «Метрополь».

      Фіалкової години, коли очі та спини

      Підносяться над конторками, коли машина людська

      Вичікує, дрижить в нетерпінні, наче таксі,

      Я, Тіресій, хоч і невидющий, два життя запізнав,

      Я, дідуган з зів’ялими грудьми жіночими,

      Бачу – несе всіх додому фіалковий час вечірній.

      Мандрівника, що з мандрів повертається,

      Друкарку, що прибирає рештки снідання, затоплює

      Грубу і виставляє на стіл консерви.

      За вікном простяглась ризиковано,

      Сохне її комбінація, сонцем вечірнім осяяна.

      Рейвах такий на канапі (вночі – її ліжко),

      Панчохи й пантофлі, сорочини й корсети.

      Я, Тіресій, дідок із вим’ятим вим’ям,

      Передбачив усе, що буде, все збагнув до кінця

      І очікував гостя сподіваного.

      Онде ж і він: коростявий молодичок,

      Клерк з найдрібніших. Поглядом відпиха,

      Виступає понуро. На ньому пиха,

      Як шовковий циліндр на бредфордському мільйонері.

      Час підходящий, як він сподівався.

      Скінчила їсти, сидить та й нудьгує.

      Знає: в бажаннях збайдужіла,

      Та піддається його пестощам безвільно.

      Нетерпеливиться йому – іде на приступ зразу.

      І поповзом рука – не зустрічає спротиву.

      Його пиха взаємності від неї не жадає.

      Досить з нього приємності й такої.

      (І я, Тіресій, на все те надивився,

      Сподіяне на ліжку чи канапі,

      Я, той, який сидів під муром Фів,

      Приймав із вуст конаючих слова прощання.)

      На довершення по-батьківськи цілує

      І в сутінках навпомацки човгає по сходах…

      Одвернувшись, вона в люстерко смутно поглядає

      Байдуже: коханець пішов чи ні, позіхає,

      І чує в собі ледь дозрілу полегшу чи задавнену втому:

      «Добре, що вже по цьому, славно, що вже по всьому».

      Коли вже пані согрішити привелося,

      Вона бере голівоньку в долоні,

      Пригладжує шорстке своє волосся

      Й міня платівочку на грамофоні.

      «До мене линула ця музика над плесом»,

      Бігла вздовж Стренду, по Квін-Вікторія-стріт.

      О Сіті, Сіті, я часом вчуваю,

      Стоячи перед баром на Лоуер-Темз-стріт,

      Солодкий подзвін мандолінних струн

      І брязк, і галас зсередини, де рибалки

      Тиняються опівдні і де стіни

      Великомученика Магнуса святого,

      Де пишноти і золота іонійського премного.

      Нафтовий випар

      Вдаряє у ніс

      Баржі на вибір

      Вітер на течію зніс

      Багряні вітрила

      Вгору

      Крила важезні звели

      Баржі долають вали

      Тягнуть колоди

      По Грінвіч попливли

      Повз Острів СКАЧАТЬ