Наближення. Переклади (збірник). Коллектив авторов

Чтение книги онлайн.

      Минув твій полудень, прийшов вечірній час.

      Всьому своя пора – іде вже ніч до нас.

      Як на порозі стійкості бракує,

      Бо ж ти не вічний – не бентежся всує,

      У наших гір і скель учися повсякчас.

      І не жахайся блискавок. Тривоги

      Стрічай без ляку в дощ і снігопад —

      Бери за приклад сміливість дороги,

      Що мовчки терпить сніг, і дощ, і град.

      На заметільнім, на нічнім порозі

      Візьми за приклад сад, де буйні соки сплять,

      Де білі стовбури аж крекчуть на морозі,

      Але даремним гнівом не грішать.

      Народ малий наш, та в його іменні —

      Терпіння горде батьківських осель.

      Сказав мудрець: «Лише стійкі – блаженні!»

      Візьми за приклад стійкість наших скель.

      І заздри тому лиш, хто сміло з хуртовиною

      Іде на прю, зневаживши грізьбу,

      Лиш тому, хто лишається людиною,

      Людиною і в нелюдську добу.

      Лиш тому заздри, хто іде по полю

      Й од поту од солоного осліп,

      Хто не кляне свою нещасну долю,

      Хоча солоний піт, хоча гіркавий хліб.

      Не потребую жодної полегші.

      Життя моє, ти скрізь мене веди.

      Хліби гіркі і днів трудні мережі,

      Тож стійкістю мене нагороди.

      Життя, прошу: за всякої погоди

      Дай буть щасливим з крапельки роси,

      Б’є джерело – затамувати подих,

      Є квітка – захлинутись од краси.

      Йшов сніг. У холоднім розгоні

      летіли сніжинки з імли.

      Я спав, наді мною червоні

      тюльпани Чегема цвіли.

      Йшов сніг. І, закутана в чари,

      дрімала душа у траві.

      Йшов сніг. Зеленіла чинара,

      цвіли мої сни зимові.

      «Допоки мати є, – казали звіддавен, —

      в душі світа».

      Як я тепер в це вірю!

      І в найчорнішу мить світився біло день,

      бо неньчина зоря не гасла у сузір’ї.

      Тепер її нема. І світла дивен квіт,

      що сяяв у душі,

      опав на гострім зламі.

      І вперше ранок не прийшов у світ:

      удосвіта погасла тихо мама.

      Як плакав я малим, коли у сні

      ввижалося страшне: померла мати!

      Той сон, як грім, будив і на війні,

      навіть тоді, як спали всі гармати.

      Поквапно слав трикутники з війни

      і ждав, холонучи, вісток од мами.

      Сьогодні ж наяву хилюся до труни,

      як дерево, підтяте блискавками.

      Я кулі не шукав. Але в бою

      ішов у ріст, як личило солдату.

      Бо вірив: коли стріну смерть свою,

      мене оплаче, не забуде мати.

      І легше йти в атаку нам було,

      і СКАЧАТЬ