Стрілець. Стівен Кінг

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ продовжувати свій шлях? Навіщо, коли він перетворився на те, що сам переслідує?

      – Мені від тебе нічого не треба, стрільцю, єдине, що я хочу, – бути тут, коли ти підеш далі. Я не благатиму тебе залишити мені життя, але це зовсім не означає, що воно мені вже не потрібне, бодай на деякий час.

      Стрілець заплющив очі. У голові роїлися думки.

      – Скажи мені, хто ти такий, – хрипко промовив він.

      – Просто людина. Яка не бажає тобі зла. І я досі хочу слухати, якщо ти маєш бажання говорити.

      На це стрілець не відповів.

      – Гадаю, ти почуватимешся ніяково, якщо я тебе не попрошу, – сказав Браун, – тож я прошу. Будь ласка, розкажи мені про Талл.

      Стрілець здивовано відзначив, що цього разу слова знайшлися. Він почав говорити, затинаючись на кожній фразі, але поволі оповідь стала плавною, хоча й дещо монотонною. Стрілець відчув дивне збудження. Його розповідь тривала до пізньої ночі. Браун не перебивав. І крук теж.

      V

      Мула він купив у Прайстауні, і коли вони наблизились до Талла, тварина була ще бадьорою. Сонце сіло годину тому, але стрілець не спинявся: спочатку дороговказом йому слугували відблиски вогнів міста в небі, а потім – надприродно чіткі звуки піаніно в дешевому барі, що награвало «Гей, Джуд». Шлях став ширшим, бо тепер розгалужувався на бічні дороги. Подекуди стояли ліхтарі, що давно не світили.

      Ліси вже давно лишилися позаду: на зміну їм прийшла одноманітна рівнина прерії. Безмежні занедбані поля заросли тимофіївкою й низькорослими чагарниками – моторошно безлюдні маєтки охоронялися мовчазними затемненими палацами, де явно блукали демони; порожні халупи, які люди покинули самі чи щось їх змусило, дивилися скоса; зрідка траплялася хижка поселянина, яку в темряві виказував єдиний промінчик світла, а вдень – понурі члени родини із явними ознаками виродження, що мовчки копирсалися в полі. Основним урожаєм була кукурудза, але також тут росли боби, а ще – фітолака. Подеколи крізь обідрані вільхові жердини тину на нього тупо витріщалися худющі корови. Чотири рази проїжджали диліжанси: два назустріч, а два – у тому ж напрямку, куди йшов і він. Коли вони наздоганяли ззаду й проминали стрільця з його мулом, він бачив майже порожні салони, а назад, у напрямку лісу, що лежав на півночі, вже їхали карети з пасажирами. Часом повз нього торохкотів віз селянина, що, задравши ноги на щиток, намагався не дивитися на чоловіка з револьверами.

      Місцевість була огидною. Відколи він вийшов із Прайстауна, двічі падав дощ, обидва рази скупий. Навіть тимофіївка мала жовтявий і гнітючий вигляд. Край, котрий проминаєш не спиняючись. Ніщо не свідчило про те, що тут проходив чоловік у чорному. Можливо, він сів у диліжанс.

      Дорога повернула, і за поворотом стрілець спонукав мула спинитися й подивився вниз. Унизу, в округлій, схожій на миску, улоговині, наче фальшивий діамант у дешевій оправі, лежав Талл. Містечко освітлювалося, і найбільше скупчення вогнів було саме там, звідки лунала музика. На перший погляд, у місті було чотири вулиці, три з яких під прямим кутом вливалися в шлях, що слугував тут головною магістраллю міста. Мабуть, десь має СКАЧАТЬ