Стрілець. Стівен Кінг

Чтение книги онлайн.

      Зненацька він відчув, що в кімнаті знову стало тихо, а в атмосфері з’явилася напруженість. Повернувшись, він втупився в обличчя чоловіка, який спав біля дверей, коли зайшов до зали. То було жахливе обличчя. Запах чортового зілля породжував сморідні міазми, очиська були страхітливими – широко розплющені, люті очі людини, яка дивиться, але не бачить, погляд, завжди звернений усередину, в сірий притон розгнузданих, неконтрольованих марень, що беруть початок у смердючих болотах підсвідомості.

      Жінка за шинквасом тихо застогнала.

      Потріскані губи вивернулися, наче їх звела судома, піднялися, оголюючи вкриті зеленим нальотом, замшілі зуби, і стрілець подумав: «Він навіть не курить це зілля. Він його жує. Справді жує».

      І наступна думка: «Це мертвий чоловік. Він, очевидно, помер рік тому».

      І чергова думка: «Це зробив чоловік у чорному».

      Вони пильно споглядали один одного, стрілець і чоловік, що переступив межу божевілля.

      Він заговорив, і стрілець, ошелешений, не ймучи віри, почув, що до нього звертаються Високою Мовою Ґілеада.

      – Стрілець-сей, подаруй золотий. Лише один золотий. Для прикраси.

      Висока Мова. Якусь мить його розум відмовлявся в це вірити. Роками – Боже! – століттями, тисячоліттями ніхто нею не розмовляв, Високої Мови вже не було, він останній, останній стрілець. Усі інші були…

      У німому заціпенінні він поліз до нагрудної кишені й дістав золотий. Порепана, вкрита струпами рука з омертвілою шкірою вхопила його, ніжно затисла між пальцями й піднесла вгору, щоб краще роздивитися в маслянистому світлі гасових ламп. Монета засяяла. Її барвисте сяйво було пишним і витонченим – золотистим, рудуватим, криваво-червоним.

      – Ох-х-х… – Нерозбірливий звук, що мусив означати втіху. Старий невпевнено розвернувся й почав просуватися до свого столика, тримаючи монету на рівні очей, повертаючи її в різні боки й пускаючи нею зайчики.

      Зала швидко спорожніла, салунні двері шалено хиталися туди й назад. Піаніст різко опустив кришку на піаніно (вона впала зі звуком «бам») і поспішив слідом за іншими, долаючи відстань до дверей довжелезними кроками персонажа комічної опери.

      – Шебе! – заверещала йому навздогін жінка. У її голосі дивовижно поєднувалися страх і злість. – Шебе, повернися, а щоб тебе! – Невже стрілець уже десь чув це ім’я? Принаймні, так йому здалося, але часу розмірковувати над цим чи повертатися подумки в минуле не було.

      Тим часом старий добрів до свого столика. Він крутонув монетку на подовбаній дерев’яній стільниці, очі живого мерця з бездумним захопленням спостерігали за її рухом. Ось він крутнув золотий удруге, потім втретє, і його повіки безсило впали. Четвертий раз – і голова опустилася на стільницю, перш ніж монета зупинилася.

      – Маєш, – тихо й розлючено сказала жінка. – Ти розігнав мені всіх відвідувачів. Задоволений тепер?

      – Вони повернуться, – відповів стрілець.

      – Сьогодні – ні, це вже точно.

      – Хто СКАЧАТЬ