Стрілець. Стівен Кінг

Чтение книги онлайн.

      – По-моєму, це якраз воно.

      IV

      Боби були, як кулі, кукурудзу не вгризти. Надворі, гуляючи навколо піддашка, що був на рівні землі, зітхав і завивав господар-вітер. Стрілець їв швидко, жадібно, запиваючи їжу водою, вихлебтав чотири чашки. Посеред вечері за дверима раптом пролунав стукіт, схожий на кулеметну чергу. Браун підвівся і впустив Золтана. Птах перелетів через кімнату й набурмосено всівся в кутку.

      – Музичний фрукт, – пробурмотів він.

      – Тобі ніколи не хотілося скуштувати його? – спитав стрілець.

      Поселянин розреготався.

      – У балакучих тварюк, мабуть, жорстке м’ясо. Птахи, пухнастики-шалапути, людські боби. Певне, їх важко жувати.

      Після вечері стрілець запропонував Браунові свого тютюну. Той із задоволенням узяв.

      «Зараз, – подумав стрілець, – почнуться розпитування».

      Але Браун не ставив питань. Він курив тютюн, що багато років тому був вирощений у Ґарлені, і дивився на жаринки вогнища, що догоряли. У хижці вже стало помітно холодніше.

      – І не введи нас у випробування, – зненацька пророчим тоном сказав Золтан.

      Стрілець підскочив, наче в нього вистрілили. Раптом його охопила впевненість у тому, що все це ілюзія, навіяна йому чаклунством чоловіка в чорному, котрий якимось абсурдним способом, що спантеличував, користуючись символами, намагався йому щось повідомити.

      – Ти знаєш, де Талл? – раптом спитав він.

      Браун кивнув.

      – Я проходив через нього, коли пробирався сюди. Одного разу ходив туди, аби продати кукурудзу й пропустити чарчину віскі. Того року був дощ. Падав, може, хвилин п’ятнадцять. Земля наче відкрилася й поглинула його. А за годину була така сама біла й суха, як завше. Але кукурудза. Господи! Росла на очах. Це було не так уже й погано. Але її можна було почути, наче від дощу в неї з’явився рот. Не надто щасливі були звуки. Вона ніби зітхала й стогнала, витикаючись із-під землі. – Він зробив паузу. – У мене була зайва, тому я взяв і продав її. Татусь Док сказав, що сам може продати, але він би мене точно надурив. Тому я пішов сам.

      – Тобі не сподобалося те місто?

      – Ні.

      – Мене там ледь не вбили, – зізнався стрілець.

      – Та невже?

      – Б’юся об заклад на свій годинник. А ще я вбив людину, котрої торкнулася рука Бога, – продовжив стрілець. – Тільки то був не Бог. То був чоловік, що тримає у рукаві кролика. Чоловік у чорному.

      – Він влаштував тобі засідку.

      – Твоя правда.

      Вони дивилися один на одного в сутінках. Мить балансувала на обертонах завершеності.

      Зараз точно почнеться розпитування.

      Проте в Брауна досі не було питань. Його цигарка догоріла, від неї лишився тільки недопалок, що димів, але коли стрілець поплескав по своєму капшукові, поселянин заперечно похитав головою.

      Золтан неспокійно посовався, хотів був щось сказати, але передумав.

      – Думаю, чи не розповісти тобі про той СКАЧАТЬ