Куркуль. Максим Бутченко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ тепер Федот дивився в порожню геометрію кута і йому так кортіло знову повісити цю дошку, схилитися біля неї, промовити болісні слова, що пекли йому душу. Але де там, хіба може Божа велич бути відображеною лише в самій іконі, хіба не злітає Він, наче птах над полем, над всією Землею? І який Господь насправді? Шевченко не міг осягнути цього, але йому так кортіло бачити ці стомлені, направлені в самісіньке нутро очі іконописного образу, які б подивилися на нього, мов прикували Федота. Та не було навіть ікони, і стогнав він, як поранений, проклинав себе, і все марно.

      Тут двері відчинились – зайшов Петро. Він щойно повернувся зі зборів, які затягнулися після засідання партійного осередка, хотів було поговорити з братом, а тут така картина: племінниця лежить, горить заживо, а брат зі скляними очима дивиться в порожній кут. Ідіотом Петро не був – скумекав, у чому справа:

      – Потрібно йти до голови, щоб він звернувся в район, нехай лікаря пришлють, – насупився Петро.

      – Куди? До цього п’янички я ні ногою! – гаркнув Федот.

      – Та облиш ти, їй-богу, як дитина мала, – обурився брат.

      – Мала чи велика, тобі кажу, щоб я попросив його – та не буде такого! – відрізав Шевченко.

      – Ти все зі мною сперечаєшся!.. Упертий баран, – відповів Петро.

      – Федюнчику, послухай братика, – звернула до чоловіка заплакане обличчя Саша.

      – І ти туди ж… – скипів Федот.

      – Радянська влада тобі не ворог, чого ти так розлютився, – умовляв Петро.

      – Слухай, ти мені товчеш одне й те саме. Раз бажає пограбувати мене – ворог, – відрізав Федот.

      – Ти бреши, а не забріхуйся. Просто багато чого є гнилого, то потрібно його відрізати, – спробував йому опонувати брат.

      – Та пішов… – почав був Федот.

      – Мовчи! Я кажу, мовчи! Бачиш, їй зле, а ви знову за ворожнечу. Потім будете сваритись. Треба вирішувати щось, – із пристрастю мовила Саша.

      Трійця замовкла. Петро всівся на табурет біля пічки, Федот щось стиха муркотів, а жінка відпоювала доньку гарячим калиновим чаєм. Тут Ліда ледь застогнала, мабуть, зовсім було зле; вона повернулась у бік батька й подивилась на його сумне, постаріле обличчя. Менш за все в житті Шевченкові хотілося йти вклонятися голові. Так склалося, що Федот усе робив самотужки, а якщо й наймав помічників на жнива, то лише за гроші. Нікого не просив, ні за ким не бігав. «Я сам кому тре подам», – часто-густо казав він, якщо йшлося про прохання. Брат докоряв йому: гордий, опирається всьому новому. Та не лише в цьому була справа. «Кожен повинен відповідати за себе», – гримів Федот. Не звик він скаржитися, нарікати на когось. Може, тому й було в нього стільки недругів. Саша подекуди приляже поруч із чоловіком, гладить його кучері, намагається дати розуму, умовляє пом’якшати, не такий спротив чинити радянській владі, посидіти мовчки. Але де там! На своєму стоїть, бунтує. Однак нині донька СКАЧАТЬ