Куркуль. Максим Бутченко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ до стайні, відвідав, як зазвичай, Жвавого. Кінь стояв, зрідка пирхав, пускав білі хмарки з ніздрів, мов парова машина. Бачив її Федот у кума в сусідньому селі. Парова молотилка.

      – Як молотилка ти, Жвавий. Засумував, мабуть? – чоловік погладив тварину по писку, кінь повів очима.

      Розуміє, падлюка, пестощі, знає, яке воно – людське тепло! Утім, що є пестощі, як не ознака розуму? Лише розумна істота може відчувати ніжність до іншого. А Жвавий мізкуватий, уловлює його з напівслова, наче в голову влізає, відчуває: злий господар або добрий, розгублений чи задоволений. І зараз чує, що важко Федотові. На душі камінці, на будинку віконниці. Закритий він у задушливому житті, не дає воно йому вдихнути, перепочити.

      – Коняка ти! Шкода, слова не можеш сказати. А мені ж погано, так мені прикро…

      – Чого це ти з конем розмовляєш?

      Від такої раптової фрази Федот здригнувся. Саша зайшла до денника, у руках у неї димів казан із навареною їжею для свині.

      – Та я, цей… Розумієш…

      – Ага, розумію. Ти, як з жінкою побалакати, то «Помовч! Не бабина справа!», а як із конем – то будь ласочка. Ото вже й поплив, як шмат масла на пательні.

      – Шо це ти, Сашо? Не в настрої, га?

      – В якому однострої, ба? – забаламутила Сашка.

      Тут Федот зненацька пом’якшав. Іншим разом грюкнув би на неї, гупнув кулаком у стіну: мовчи, усе б тобі язиком молоти! А тепер зімлів він, утомився. Не хотілося бурчати, сваритись. Шевченко подивився на дружину: вона так і тримала задимлений казан, з якого валувала біла, кудлата пара. Вигляд жіночки його розвеселив, він підійшов до неї, уперся в казан, ухопив його, поставив на земляну підлогу.

      – Ти чого це? – щиро здивувалась вона.

      – Того, – посміхнувся Федот.

      – Що ти «того», це зрозуміло, – показала зуби жінка.

      – Поговори-поговори, дозволяю, – обійняв її чоловік, притискаючись усім тілом.

      – Ой, ти диви, як молодий. Молодий, молодий, ти чого такий худий?

      – А тому, що я є твій, – несподівано навіть для себе уклав риму Федот.

      Він доторкнувся до губ своєї дружини. Вони виявились м’якими і здатливими, її подих був такий гарячий, пахнув хлібом, молоком, прянощами, ледь відчутним ароматом чогось жіночого, таємного, прихованого. Федот потягнув Шуру на невеличку купу сіна, що здималась у кутку, поклав туди жінку та навис, як плуг на полі. Згодом підняв її свитку та тонку білизну й жадібно уп’явся в невеликі налиті груди, стискаючи їх долонями. Саша уважно роздивлялась обличчя чоловіка, який насолоджувався її плоттю, а тоді заплющила очі й поринула кудись дуже глибоко, у зовсім інші світи.

      – Знаєш, що я хочу тобі сказати? – Федот вдягався, подекуди дивлячись на дружину, яка приводила себе до ладу.

      – Йой, я навіть не можу уявити. Я ж дурна баба, де мені ваші розумні думки осягнути!

      – От СКАЧАТЬ