Куркуль. Максим Бутченко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ на шиї. Біля її рота було видно обмерзлі, білі, як молоко, клапті, що злиплися на тканині сукні. Вона задоволено посміхалася і навіть, здавалось, була рада побачити тата.

      – От хитра! Уся в матір. Добре, пішли, пізно вже.

      Ліда вхопила довгу мотузку, прив’язану до санок, а молодша потягнула ручку Федотові.

      – А ти можеш мене один лише разочок прокотити? Бо я весь час катала Зою, теж хочу.

      – Нам треба…

      – Ну оди-и-и-ин!

      – Я…

      – Лише разочок! Я буду слухняною, обіцяю.

      Шевченко подивився на Ліду. Вона підвела на нього свої великі зелені очі, що дивилися з-під хустки, мов два недозрілих яблука.

      – Добре. Тільки один раз – і годі тобі!

      – А-а-а! Да-а-а!

      Донька застрибала від радості. А Федот лишив молодшу Зою на березі і, повільно пересуваючись, пішов на кригу. Він посадив Ліду, наказав триматися міцно, а тоді зробив кілька кроків, розігнався, штовхнув її і тої ж миті сам гепнувся на вилизану до блиску замерзлу воду. Санки різко рвонули уперед, вона задзенькотіла дзвоником, зареготала, холодний вітер спрямував їй в обличчя, розтікаючись по шкірі колючим повітрям. Федот підвівся, тримаючись на ліктях, посміхнувся. Донька весело реготала, а санки, які розвинули значну швидкість, повернули ліворуч. Від’їхали в бік від дітей, що гралися. Зненацька регіт припинився і візочок зник. Тої ж миті пролунав пронизливий крик, а за секунду – ще один. Як виявилось, санки заїхали на самий бік, де місцеві рибалки проламали кригу та ловили рибу.

      Федотове серце провалилось під крижаний шар разом із донькою. Він підвівся на ноги, побіг до неї, але одразу послизнувся й упав. Крик пролунав знову. Його донька захлиналася, зрідка з’являлась із води, устигала руками схопити крижаний край і знову падала в синю холодну рідину. Шевченко розвернувся, поповз назад, вирішив оминути ставок берегом. Крик доньки линув по крижаній поверхні, подекуди стихаючи. Федот добрався до землі, шпортаючись та падаючи, побіг у бік, краєм ока лише встиг зачепити перелякані очі Зої, яка голосно, пронизливо ридала. На іншім боці ставка їй вторував крик Ліди. У цей час батько невлад біг, ноги провалювались по коліна в сніг, на глибину, а згодом він вистрибував і мчав, мчав уперед. Ось вже близько й він може бачити, як дівчачі руки підвелися з води, викинувши нагору уламки чвирків, які, мов скло, розлетілись у повітрі й упали на кригу. Ось уже можна ступити на холодне дзеркало. Знову крик. І все затихло. Краплі повільно, немов втративши прискорення, спадали на білий, скаламучений сніг, що лежав тонким шаром на крижаній шкарлупі. Вода в широкій ополонці, збентежена дитиною, билася об гострі береги, хвилюючись, мов при штормі. Ліда більш не виринала. Федот ступив на кригу й побіг так швидко, як тільки міг. Водночас він на ходу зняв кожуха, трошки загальмував біля ополонки й упав, як камінь, у воду. Дітлахи біля іншого боку завмерли, застигли в далині, як темні грудочки на світлій, блискучій поверхні ставка. І лише голосний плач Зої розносився по слизькій рівній гладині. Голова Федота показалася з СКАЧАТЬ