Учень чарівника та інші казки Південної Європи. Народна творчість

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ на дві частини, а другий нехай вибере собі ту з них, яку побажає».

      – Пречудово! Як розумно роблять у вашій стороні! – вигукнув король і подарував Бортоло гаманець, повний золотих монет.

      Тільки-но королева довідалась, чому раптом так повеселішали її чоловік та син, вона й собі вирішила звернутися до Бортоло по пораду.

      – Скажіть, чому це я щороку старію? Я хочу завжди залишатися молодою та квітучою, як сад навесні! – тяжко зітхаючи, спитала королева. – Скільки я вже грошей витратила на всілякі жіночі хитрощі – пудру, помаду та рум’яна, – проте на обличчі в мене щоразу з’являються нові зморшки, а коси дедалі більше сивіють.

      – У моїй стороні, ваша величносте, старості не соромляться, – мовив Бортоло. – Ну а про пудру та рум’яна наші синьйори та синьйорини ніколи й гадки не мали. Адже від цього здаєшся тільки старішим і негарним. Штучна краса не приваблює.

      Королева нізащо не хотіла здаватися старішою і негарною. Тому вона негайно наказала віддати Бортоло за його розумну пораду всі ті гроші, які досі витрачала на дорогі косметичні засоби.

      Невдовзі слава про мудрого Бортоло розійшлася по всьому королівству. З самого ранку десятки поважних синьйорів товклися на його подвір’ї, щоб отримати розумну пораду. Адже в кожної людини є така проблема, для рішення якої вкрай необхідна чиясь настанова. А Бортоло не вдавав із себе чаклуна чи мага.

      Не вдавав він із себе й розумника, натомість щоразу ввічливо казав: у моїй стороні роблять у таких випадках так-то й так-то, а ви вже робіть, як самі знаєте, бо, мабуть, не дурніші за мене.

      Тим часом придворних дедалі дужче змагала цікавість: що то воно за така чудова сторона, де всі такі розумні? Тож зібралися четверо найбільш цікавих синьйорів та й поїхали до тієї «сторони». А як глянули – очам своїм не повірили: убоге, брудне й темне село, де навіть читати й писати майже ніхто не вміє. Але не могли ж такі пани відверто визнати, що якийсь дикун та неосвічений селянин зумів їх так спритно перехитрити. Тому, коли вони вернулися до королівського палацу, то серед друзів і знайомих повели зовсім іншу мову:

      – Ох, якби ж ви тільки бачили, що то за селище! Невелике, зате таке чепурне, а яке гарне та культурне! А які там люди живуть! Усі чемні та привітні, усі такі розумні й освічені!

      Незабаром гультяйське життя при дворі неабияк набридло Бортоло, адже він не звик до такого. Тільки-но в нього набралося чималенько грошенят, він розпрощався з усіма та й поїхав назад у своє село. Там Бортоло щонайперше віддав громаді гроші, за які він їздив мандрувати світом. Потім, як і обіцяв, допоміг усім убогим селянам. А ввечері до нього посходилися всі земляки. Бортоло, сидячи коло печі й пахкаючи люлькою, розповів їм про свої пригоди.

      – Що й казати, я радий, що дотримав свого слова і допоміг бідним моїм односельцям. А яка ж нудьга жити при дворі й годинами висиджувати у м’якому кріслі та розмовляти з королем і королевою! Звертаючись, усі називали мене тільки «ясновельможний синьйоре». І якби я завчасно не накивав звідти п’ятами, то, чого доброго, й сам повірив би, що я поважний синьйор!

СКАЧАТЬ