Учень чарівника та інші казки Південної Європи. Народна творчість

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ перетягнути палац на триста кроків праворуч, гора не застуватиме сонця.

      Король мовчки похитав головою.

      Тоді середульша донька запропонувала:

      – Можна перетягнути палац ліворуч.

      Тут король так засмутився, що мало не заплакав.

      – Королівський палац не собача будка, яку можна тягати з місця на місце, – сказав він. – Там, де жив мій прапрадід, мій прадід, мій дід, мій батько, повинен жити і я.

      – Якщо не можна перенести палац, накажіть знести гору, – весело сказала Фанта-Гіро.

      Король зрадів і зараз же наказав знести гору. Скоро чи не скоро, а діло було зроблено, і доньки прийшли привітати батька.

      Цього разу король сидів на пурпуровому троні.

      – Що трапилося, тату? – запитали доньки.

      – Мені загрожує війна, – відповів він. – Сусідній король незадоволений тим, що в нього зникла луна.

      – А куди ж вона поділася, любий тату, і до чого тут ви? – вигукнули доньки.

      – Гора, яку я наказав знести, стояла на нашій землі й належала нам. А луна, яка відбивалася від гори, була власністю сусіднього короля. Коли знесли гору, кудись пропала й луна. Сусідній король зібрав військо і вимагає, щоб йому повернули луну, інакше він піде війною. От я і сів на пурпуровий трон – трон війни.

      – І ви воюватимете? – запитали доньки.

      – Не знаю, що й робити, – відповів, зітхаючи, король. – По-перше, я жодного разу не воював і не знаю, як це робиться. По-друге, я старий і немічний. А по-третє, у мене немає генерала. От якби ви мали брата, він і був би за генерала.

      – Якщо ви дозволите, – сказала Б’янка, старша донька, – за генерала буду я.

      – Не жіноча це справа, – буркнув король.

      – А ви мене випробуйте, – наполягала Б’янка.

      – Випробувати, мабуть, можна, – погодився король. – Але пам’ятай, якщо ти в поході почнеш цвірінькати про різні жіночі дурниці, – значить, ти не генерал, а звичайна королівська донька. Прошу тоді негайно повертатися додому разом з усім військом.

      Так і вирішили. Король наказав своєму вірному зброєносцеві Тоніно ні на крок не відходити від королівни й слухати, що вона говорить.

      Б’янка і Тоніно поскакали на війну, а за ними й усе військо. От проминули вони луки і під’їхали до річки, де ріс очерет.

      – Який гарний очерет! – вигукнула Б’янка. – Як їхатимемо назад із війни, неодмінно наріжемо його побільше та наробимо прядок.

      – Можете різати очерет хоч зараз, – сказав Тоніно, – бо ви вже повертаєтесь.

      Він подав команду, і все військо стало завертати назад. Так і не вдалося Б’янці стати генералом.

      – Тепер випробуйте мене, – сказала королю Асунтина.

      Військо виступило вдруге. Попереду скакали Асунтина й вірний Тоніно.

      Коли проїхали очерет, Асунтина не прохопилася й словом. В’їхали в гай.

      – Які чудові каштани! – СКАЧАТЬ