Білі зуби. Зеді Сміт
Чтение книги онлайн.
Читать онлайн книгу Білі зуби - Зеді Сміт страница 37
Название: Білі зуби
Автор: Зеді Сміт
Издательство: Книжный Клуб «Клуб Семейного Досуга»
Жанр: Зарубежная образовательная литература
isbn: 978-617-12-3767-4, 978-0-241-13997-X, 973-617-12-3360-7, 978-617-12-3766-7
isbn:
– Скажи мені, де ти це взяв. Тільки не обманюй. Самад ступив крок до хлопчика і схопив його за рукав сорочки. Той відчайдушно намагався вивільнитися. Малі його друзі почали по одному тікати геть, покидаючи свого колишнього зверхника напризволяще.
– Ти когось убив і відібрав це?
Вена на лобі у Самада пульсувала, аж, здавалося, от-от мала випорснути зі шкіри. Він мав намір захистити країну, котра не була його країною, і помститися за смерть чоловіка, котрий би навіть не впізнав його на вулиці за мирних часів. Арчі був вражений. Адже війну веде таки його країна; якимось робом він почував себе її малою частинкою, дрібним опорним хребцем, що оберігав її застиглий спинний мозок, проте нічого подібного до Самадових емоцій Арчі не мав.
– Ні, містере, ні, ні. Це він мені дав. Він.
І хлопчик вільною рукою показав на великий занедбаний будинок, котрий, подібно до гігантської квочки, бовванів на горизонті.
– У тому будинку хтось убивав наших людей, – гарчав далі Самад.
– Що ви кажете, містере? – писнув хлопець.
– Хто там ховається?
– Він доктор. Він там. Але він хворий. Не може ходити. Доктор Каліка.
– Що з ним таке?
Хлопчик, бачачи, що йому вділяють стільки уваги, скривився, ніби збирався заплакати.
– Він англієць? Як ми? Німець? Француз? Болгарин? Грек? – Самад, утомившись від спонтанного спалаху гніву, відпустив хлопця.
– Нє, він ніхто. Він доктор Каліка, – сказав щасливий зі свого звільнення хлопець, – бубльгум?
Навіть через кілька днів жодної допомоги не надійшло. Однак у такому приємному селі щоденна напруга війни почала потроху спадати, і Арчі з Самадом поступово дедалі більше втягувались у неквапливе мирне життя. Щовечора вони заходили попоїсти у кав’ярню старого Гозана. Водянистий суп вартував кожному по п’ять цигарок. Будь-яку рибу можна було виміняти на дешеву бронзову медаль. Й оскільки Арчі тепер носив одну із запасних уніформ Дікінсона Сміта, бо його власна давно зітліла на клапті, то в нього була дещиця нагород покійного, на які можна було виміняти різні потрібні та приємні дрібнички: каву, мило та шоколад. За порцію свинини Арчі довелося віддати фотографію напівроздягнутої Дорогі Ламур, котру він носив у задній кишені форми ще від першого дня служби.
– Пригощайся, Семе, ми використаємо всі ці дрібнички як жетони, як талони на харчування, а потім викупимо, якщо матимемо можливість.
– Я мусульманин, – Самад рішуче відсунув тарілку зі свининою, – і віддам мою Риту Гейворт хіба разом з душею.
– Чого ти не їси? – здивовано перепитав Арчі, жадібно, немов божевільний, пожираючи два шматки м’яса, – як на мене, це дивно.
– Я не їм тому ж, чому ви, англійці, ніколи не можете повністю вдовольнити жінку.
– Це ще чому? – Арчі аж припинив на мить свій бенкет.
– Це через різницю наших культур, друже, – Самад подумав хвилинку, – а може, СКАЧАТЬ