Багряний рейд. Андрій Кокотюха

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ поки тримали в темному льосі, допитували тут же і взагалі нічого не пояснювали. Перші дні хоча б вели якусь подобу розмови, намагаючись загнати на слизьке. Потім навіть крутити припинили: вимагали признатися в зраді, били, відливали водою, знову вимагали. Порівняти Максимові не було з чим: як катують у НКВС, знав, але на собі не відчув жодного разу. Хоча стало розуму не порівнювати, навіть намагався спочатку апелювати до здорового глузду своїх слідчих. Їх було двоє, лиць у напівтемряві своєї тюрми не розрізняв, і вони не гралися в доброго та поганого: обоє були лихими, навіть лютували однаково. Щоправда, коли почали застосовувати фізичні методи, час для Коломійця зупинився. Припинили так само раптово, навіть лишили в спокої на трохи, і, відлежавшись у вогкій темряві, зміг прокрутити попередні дні в голові. Аби перевірити себе, поцікавився у вартового, який приніс хліба з водою, й переконався: похибка не аж така велика. Припустив – його торбили не більше двох діб. Виявилося – трохи більше однієї, з короткими перервами.

      Потім зовсім не чіпали, й Максим уже вирішив – про нього забули. Або, що більш імовірно, розібралися й тепер не можуть вирішити, як чинити далі. Так само дивно, що далі тримали самого, не підсаджуючи сусідів, таких самих бідак. Хоча навряд окружна СБ мала в розпорядженні аж так багато місця для утримання в’язнів. Передчуваючи – щось довкола його персони таки відбувається, Коломієць трохи посушив над цим голову, потім згадав не таке вже й далеке табірне минуле й кинув дурну справу – в ув’язненні будувати плани на майбутнє. Арештанти на його пам’яті ніколи нічого не вирішували, і нема різниці, яка безпекова служба взяла тебе під варту. Хіба що остаточно оформилося розуміння: бандерівська СБ у своїх практиках користалася напрацюваннями польських або радянських аналогів. Іншого досвіду в тих, хто створив її, напевне не було.

      Коли за ним прийшли й звеліли збиратися на вихід, Максим не стримався, гмикнув:

      – А чого мені збиратися? Речей нема.

      – Себе збирай, – почув не надто привітну відповідь. – Руки сюди давай.

      Замкнувши кайданки, вартовий виштовхав його назовні, і вперше за кілька днів засліпило сонце. Коломієць одразу ж замружився, бо дуже різонуло. Ззаду підштовхнули, мало не впав, тож розклепив повіки обережно. Зрозумів: давно не ранок, день навіть поволі згасає, і, як завжди в лісі, вечір змінить його раніше. Проте навіть таке світло видалося йому надто яскравим. Йти довелося через досить велику галявину, й Максим ступав невпевнено, ніби п’яний. Навіть зрадів, коли знову завели в не дуже добре освітлене приміщення. Судячи з запаху зрізаного дерева, не так давно обладнаного.

      Усередині за невеличким прямокутним столом сидів високий голомозий чоловік у круглих окулярах. Без однострою, в звичайному цивільному піджаку, під ним – плетений светр з відкоченим коміром. На столі біля гасової лампи примостився повстяний картуз, поруч – пістолет. Хто перед ним, Коломієць розібрати не міг, хоч уже призвичаївся до освітлення.

      – Отак, – мовив голомозий, глянувши на Максима спершу крізь окуляри, СКАЧАТЬ