Багряний рейд. Андрій Кокотюха

Чтение книги онлайн.

      – Добре. Мені вибили зуб і зламали ребро, намагаючись переконати: я – зрадник. Або щонайменше схильний до цього. У того, хто вирішив заарештувати мене, мабуть, були для того свої причини. Зі мною працювали старанно, але щось дуже коротко, як я вже потім зрозумів. Відтак чіпати перестали, хоча під вартою лишили. Це, пане Андрусь, може означати лише одне: конфлікт інтересів.

      – Чиїх інтересів?

      – Отут – Бог його знає! – Максим розвів руками. – Нехай би моя провина не викликала сумнівів, а те, що я не признаюся, – так ніхто не признається. У такому разі мене або передають кудись для подальшої розробки, або карають тут, далеко ходити не треба. Інший варіант: сталася помилка. У мирний час – згоден, прикра. Під час війни – доволі звичайна, нічого особливого. За таких обставин випускають навіть у системі енкаведе. Не так часто практикують, та все ж. Проте я в підвішеному стані. Мене вже не допитують, але я ще не на волі. Отже, хтось десь має інтерес, так чи ні?

      Переплівши пальці рук, Андрусь поворушив ними, хруснувши.

      – Уже був сумний досвід залучати уродженців східних областей до стратегічно важливих бойових операцій, – мовив нарешті. – До того ж саме ваша біографія вимагала додаткових, спеціальних перевірок.

      – Чим це я такий особливий?

      – Служили в совіцькій міліції. Навіть були в комуністичній партії.

      – У нас у міліції безпартійних не тримають.

      – У вас? – швидко запитав Андрусь, подавшись уперед. – Де це – у вас?

      – Та не ловіть за язика! – відповів Коломієць. – Так, у нас, на Полтавщині. Чудово знаєте, що та частина України захоплена більшовиками раніше. Референтура пропаганди випускає не одну брошуру, на цьому будується будь-яка агітація на користь визвольного руху. Людина, пане Андрусь, завжди називає своїм місце, де народилася. Хай той край не має нашої влади… Але ж цей терен так само не під нашою владою.

      – Демагогія.

      – Нехай собі. Говорю, як знаю.

      – Гаразд. – Андрусь випростався, розправив плечі. – Мусите розуміти, як тут ставляться до колишніх міліціянтів і партійних.

      – Партквиток поносив менше року. З комуністів виписали після арешту. Сидів я за те, що застрелив офіцера міліції. До речі – партійця зі стажем.

      – Читав у вашому поясненні, – кивнув Андрусь. – Потім ви добровільно погодилися бути диверсантом. Вам мали пояснити, з ким будете тут воювати.

      – З німцями, – парирував Максим. – Повстанська армія теж воювала з німцями. Я відразу перейшов на бік…

      Андрусь жестом перервав його.

      – Так і є, перейшли. Проте – лише через обставини, що склалися. Аби все пішло для вас інакше, Коломійцю, ви напевне воювали б зі своїми, українцями.

      – Цього не знає ніхто. Навіть ви. Ми виходимо з того, що маємо, хіба не логічно?

      – Ні, – відрізав Андрусь. – Тепер рахуємо кожну людину. Тим більше, якщо є намір довірити такому, як ви, важливу місію.

      Тепер уперед подався Коломієць.

      – Такому, як я, – чи мені?

      – Маємо СКАЧАТЬ