Название: Пташиний спів
Автор: Себастьян Фолкс
Издательство: Книжный Клуб «Клуб Семейного Досуга»
Жанр: Зарубежная классика
isbn: 978-617-12-1365-4, 978-617-12-0840-7, 978-0-679-77681-9, 978-617-12-1364-7
isbn:
Так багато мерців чекають, коли за коротку мить до них приєднається наступне покоління. Різниця між живими та помираючими полягає не в якості існування, а у часі.
Він сів на стілець і схилився обличчям на руки. У його уяві картинно нагромаджувались мерці – і не тільки від його власного споглядання церкви, а наче звідкись ззовні. Мерців поскладано рядами – один на другий, – а поруч глибока гнила яма для них. А усі зусилля живих – уся їх праця, усі війни, усі будівлі – все це не більш ніж удар крила об масу часу.
Стівен став колінами на подушечку на підлозі і так і застиг, не ворушачись і все ще тримаючи голову руками. Він інстинктивно молився, сам про це не відаючи. Врятуй мене від тієї смерті. Врятуй Ізабель. Врятуй всіх нас. Врятуй мене.
Він повернувся запізно для обіду із Ізабель та Лізеттою – і вони обидві по-різному виражали своє розчарування. Стівен пройшовся прохолодним тихим будинком з надією почути голоси. Зрештою до нього долинули кроки, повернувся – і побачив Маргариту, котра йшла на кухню.
– Ви не бачили мадам Азер?
– Ні, месьє. З обіду її не бачила. Мабуть, вона у саду.
– А Лізетта?
– Я думаю, вона пішла у місто.
Стівен почав зазирати у кімнати на першому поверсі. Вона знає, що він повернеться, – вона просто не могла піти, не залишивши йому жодної звістки. Повернувши ручку на дверях до маленького кабінету, він побачив Ізабель з книгою в руках. Вона помітила його і піднялася назустріч.
Стівен наблизився, не наважуючись торкнутися. Ізабель поклала свою руку на його.
– Я був у соборі і згубив уяву про час.
Вона уважно подивилася на нього:
– Все гаразд? З тобою все гаразд?
Він поцілував її, і вона притислась до нього. Руки Стівена самі почали нишпорити під її одягом. Вони зустрілися поглядами. Її очі були широко розплющені – вони наче чогось чекали та світилися нетерпінням. Майже одразу вона їх заплющила, і пролунав тихенький радісний видих.
Вони сперлися на стіну, і його руки ковзнули до застібки на спідниці. Він відчув під пальцями атлас, а потім м’які округлості під ним. Спереду на його штанях заворушилися її пальці.
– Ми повинні зупинитися, – він відштовхнувся назад.
– Ти правий. Лізетти немає вдома, – Ізабель задихалася, – але Маргарита…
– Червона кімната?
– Так. Виходь першим. Іди зараз до СКАЧАТЬ