Талісман. Стівен Кінг

Чтение книги онлайн.

      Двері ліфта з червоного дерева розійшлися, демонструючи нечіткі обриси кабіни, у якій Джек зустрівся з власним поглядом у старому дзеркалі, поцяткованому рудими плямами. Той епізод семирічної давності знову закружляв поряд. Він побачив, як око одного з чоловіків стало жовтим, відчув, як рука іншого обернулася на щось кігтисте, важке і нелюдське… він заскочив у ліфт, наче його штрикнули виделкою.

      Це неможливо, видива – неможливі, він не бачив, як очі одного з чоловіків перетворювалися із синіх на жовті, а з його матір’ю все було гаразд, не було чого боятися, ніхто не вмирав, а небезпекою була хіба що чайка, та й то для молюска. Джек заплющив очі, і ліфт важко рушив угору.

      Ця істота з піску сміялась з нього.

      Джек вийшов із ліфта, щойно двері відчинилися. Побіг повз шахти інших ліфтів, повернув праворуч до номера, в коридор, оздоблений канделябрами й картинами та обшитий дерев’яними панелями. Тут біг не був таким непристойним. Вони мешкали в 407-му та 408-му номерах, що складалися з двох спалень, маленької кухні та вітальні, з якої розгортався краєвид на довгий гладенький пляж та обшир океану. Його мати десь знайшла квіти, поставила їх у вази, а кругом них прилаштувала фотографії в маленьких рамках. Джекові п’ять років, Джекові – одинадцять, Джек – немовля на руках у батька. Його батько, Філіп Сойєр, за кермом старого «десото»[18], в якому він та Морґан Слоут їздили до Каліфорнії, коли були настільки бідними, що часто спали в машині.

      Джек відчинив двері 408-го номера і голосно покликав:

      – Мамо? Мамо?

      Його зустріли квіти. Фотографії всміхнулися. Ніхто не відгукнувся.

      – Мамо!

      Двері з хряскотом зачинилися в нього за спиною. Джек відчув, як зводить шлунок. Вітальнею він побіг праворуч до спальні.

      – Мамо!

      Ще одна ваза з високими красивими квітами. Порожнє, рівно застелене ліжко виглядало настільки бездоганним, що, здавалося, кинутий на нього четвертак відскочив би від ковдри. На столику біля ліжка вишикувалися в ряд коричневі пляшечки з вітамінами та різноманітними пігулками. Джек позадкував. Через вікно одна за одною накочувалися чорні хвилі.

      Двоє чоловіків вилізли з непримітної машини, вони й самі були непримітними. Вони волочили матір…

      – Мамо! – закричав він.

      – Я чую тебе, Джеку, – голос матері лунав з ванної кімнати. – Що там таке трапилося?

      – Ох, – відповів він і відчув, як розслабилися м’язи. – Ох, пробач. Я просто не знав, де ти є.

      – Я приймаю ванну, – сказала вона. – Готуюся до вечері. Цього ж поки що ніхто не заборонив?

      Джек зрозумів, що йому більше не треба в туалет. Він бухнувся в м’яке крісло та полегшено заплющив очі. З нею все гаразд…

      – Поки що все гаразд, – прошепотів потаємний голос, і в хлопчиковій голові знову майнула піщана вирва.

      Проїхавши сім-вісім СКАЧАТЬ