Талісман. Стівен Кінг

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ href="#n_26" type="note">[26], – хлопчик миттю затарабанив по «торпеді» для демонстрації. Провів вентиляцію в картері, як у «Головному Госпіталі»[27].

      – Ану не корчи мені тут мудрагеля, – у тьмяному світлі приладової дошки Лілі виглядала блідою та лютою. Між середнім та підмізинним пальцями вона, як завжди, стискала цигарку. Мама вела авто дуже повільно, ніколи не перевищувала за сорок. Вона завжди так водила, коли випивала. Жінка висунула сидіння до межі, спідниця задерлася, оголивши тонкі журавлині коліна з боків кермувальної колонки, а підборіддя нависало над кермом. На мить вона стала схожою на якусь відьму, і Джек швидко відвів погляд.

      – Я не… – пробурмотів він.

      – Що?

      – Я не корчу. Це була лише судома, не більше. Вибач мені.

      – Усе гаразд, – відповіла вона. – Я гадала, що це якось пов’язано з Річардом Слоутом.

      – Ні.

      Його батько розмовляв зі мною крізь дірку в піску там, на пляжі, ось і все. Він звертався до мене в моїй голові, наче у фільмі, де ти чуєш голос за кадром. Він казав мені, що ти майже вмерла.

      – Ти сумуєш за ним, Джеку?

      – За ким? Річардом?

      – Ні! За Спіро Агню[28]. Звісно, що за Річардом.

      – Іноді.

      Річард Слоут тепер ходив до школи в Іллінойсі. В одну з тих приватних шкіл, у яких завжди має бути дзвіниця і завжди ні в кого немає прищів.

      – Ти ще зустрінешся з ним. – Вона скуйовдила його волосся.

      – Мамо, з тобою все гаразд? – слова просто випурхнули з нього.

      Джек відчув, як пальці вп’ялися в стегна.

      – Так, – відповіла Лілі, запалюючи нову цигарку (вона збавила швидкість до 20 миль за годину, щоб зробити це; повз них пролетів старенький пікап, його клаксон ревів). – Ніколи не почувалася краще.

      – Наскільки ти схудла?

      – Джекі, ти ніколи не можеш бути надто худим чи надто багатим. – Вона на мить замовкла, а тоді всміхнулася до нього.

      Це була втомлена, болісна усмішка, яка виявила всю правду стосовно того, що він хотів знати.

      – Мамо…

      – Годі-бо, – сказала вона. – Усе гаразд. Даю тобі слово. Глянь, може, натрапиш на якийсь бібоп по радіо.

      – Але ж…

      – Знайди якийсь бібоп, Джекі, і помовч.

      Він знайшов якийсь джаз на радіостанції Бостона – альт-саксофон виводив «Усе, що ми є»[29]. Але крізь музику рівномірним безглуздим контрапунктом звучав океан. Пізніше Джек помітив величезний скелет «американських гірок», що самотньо стовбичив навпроти неба. А ще він бачив розправлені в різні боки крила готелю «Альгамбра». Якщо це їхній дім, то вони вже вдома.

      Розділ третій

      Спіді Паркер

1

      Наступного дня сонце повернулося – важке і яскраве, пломенистою барвою воно розсипалося по пласкому берегу та червоному зачерепиченому пологому даху, тонку смугу якого Джек бачив із вікна спальні. СКАЧАТЬ