Крістіна. Стівен Кінг

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Та коли Арні сказав, що купив у Лебея машину, рука застигла на півдорозі. Секунду-дві мені здавалося, що цей чоловік усе-таки не стане ручкатися з Арні, що він передумає й просто залишить його руку висіти на свіжому повітрі.

      Але він так не вчинив… не зовсім, принаймні. Він дуже легко, символічно стиснув руку Арні й одразу ж відпустив.

      – Крістіна, – сухо сказав він. Так, фамільна схожість була очевидна – у тому, як лоб нависав над очима, у лінії щелепи, у блакиті очей. Але в цього чоловіка вираз обличчя був м’якший, майже добрий; я подумав, що пісного лисячого виразу Роланда Д. Лебея в нього не буде, мабуть, ніколи. – В останньому листі Роллі писав, що продав її.

      Господи Боже, і цей про неї говорить як про жінку! А ще Роллі! Мені важко було уявити, щоб Лебея, з його облущеним черепом і зашмарованим спинним корсетом, хтось ніжно називав Роллі. Але його брат вимовив те пестливе ім’я таким самим сухим тоном. У тому голосі не було любові, принаймні я її не чув.

      А Лебей тим часом провадив:

      – Брат нечасто мені писав, але він, містере Каннінґем, любив позловтішатися. Мені б хотілося назвати це якимось м’якшим словом, але боюся, що його нема. У своїй записці Роллі відгукнувся про вас як про «молокососа» і сказав, що влаштував вам, за його словами, «королівське намахалово».

      У мене відвисла щелепа. Я обернувся до Арні, майже очікуючи, що зараз він знов розлютиться й вибухне гнівом. Але вираз його обличчя не змінився зовсім.

      – Королівське намахалово, – м’яким тоном проказав Арні, – завжди в очах того, хто дивиться. Ви так не думаєте, пане Лебей?

      Лебей розсміявся… але, як мені здалося, трохи неохоче.

      – Це мій друг. Він був зі мною того дня, коли я купував машину.

      Мене відрекомендували, і я потис Джорджеві Лебею руку.

      Солдати вже розійшлися. А ми втрьох – Лебей, Арні та я – залишилися ніяково поглядати одне на одного. Лебей переклав прапор свого брата з однієї руки в іншу.

      – Містере Каннінґем, я можу вам чимось допомогти? – нарешті спитав він.

      Арні прочистив горло.

      – Я все думаю про гараж, – відповів він незабаром. – Розумієте, я ремонтую цю машину, намагаюся довести її до такого стану, щоб її можна було знову легально вивести на дорогу. Батьки не хочуть, щоб я тримав її в нас удома, і я подумав…

      – Ні.

      – …може, я б його орендував…

      – Ні, про це не може бути й мови, справді…

      – Я платитиму двадцять доларів за тиждень, – не вгавав Арні. – Двадцять п’ять, якщо хочете.

      Я скривився. Він нагадував хлопчака, який забрів у сипучі піски й тепер намагається покращити собі настрій, перекусивши кількома брауні, притрушеними миш’яком.

      – …неможливо, – Лебей дедалі сильніше тривожився.

      – Тільки гараж, – терпець Арні вже дав тріщину. – Лише гараж, де вона завжди стояла.

      – Не можна, – відказав Лебей. – Я сьогодні вранці виставив будинок на продаж СКАЧАТЬ