Крістіна. Стівен Кінг

Чтение книги онлайн.

      – Настрій був поганий.

      Ми доїли піцу, і я замовив для Арні третю пепсі. Ця штука вбивча для шкіри обличчя, зате настрій підіймає незлецьки.

      – Я не знаю, що він мав на увазі: забиратися лише до кінця суботи чи взагалі, – дорогою додому сказав мені Арні. – Що скажеш, Деннісе? Думаєш, він мене назавжди вигнав?

      – Ти ж кажеш, він забрав у тебе ключ від коробки з інструментами.

      – Ага. Так, забрав. Мене ще ніколи нізвідки не виганяли.

      І він скривився, наче от-от заплаче.

      – Однаково там відстійник. Вілл Дарнелл – мудак.

      – Тепер уже було б тупо намагатися тримати її там і далі, – сказав він. – Навіть якщо Дарнелл і впустить мене, там буде Реппертон. Я з ним знову поб’юся…

      Я почав наспівувати тему з «Роккі».

      – Ага, ну тебе в сраку, тебе й коняку, на якій ти приїхав, рейнджере, – злегка всміхнувся Арні. – Серйозно, я б з ним побився. Але Реппертон міг відігратися на ній тим важелем для домкрата, коли мене не буде. І навряд чи Дарнелл став би його зупиняти.

      Я не відповідав, і ймовірно, Арні подумав, що це означає мою згоду. Але я з ним не був згоден. Я не вважав, що Реппертон замірявся на його старе іржаве діряве відро, той «плімут-фурію». А якщо знищення головної цілі самотужки Реппертону здавалося непідйомним, він міг просто звернутися по допомогу до своїх корешів – Дона Ванденберга, Канючі Велча та інших. Пацани, діставайте свої мотоциклетні чоботи, сьогодні в нас у клюбі гоцанки.

      Мені подумалося, що вони могли його забити. Не просто забити, а насправді, Господи Боже, усерйоз забити, знищити. У таких хлопців іноді до цього доходить. Варто бійці вийти з-під контролю, і якийсь малий виявляється мертвим. Часом про таке пишуть у газетах.

      – …її тримати?

      – Га? – я трохи випав з розмови. Попереду вже показався будинок Арні.

      – Я спитав, чи є в тебе ідеї, де її можна тримати.

      Тачка, тачка, тачка – от і все, про що він міг думати. Він уже почав нагадувати заїжджену платівку. А що найгірше – постійно талдичив «вона, вона, вона». Він був досить тямущим, щоб помітити – його пристрасть до неї вже набуває рис одержимості. Але жодних висновків він з цього не робив. Зовсім.

      – Арні, – сказав я. – Друже. У тебе є важливіші проблеми, щоб про них турбуватися, ніж де тримати машину. Мені б хотілося знати, де ти збираєшся тримати себе.

      – Га? Ти про що взагалі?

      – Я питаю, що ти робитимеш, якщо Бадді та його кореші вирішать, що їм хочеться тебе попресувати.

      Раптом його обличчя на очах порозумнішало. Воно порозумнішало так несподівано, що спостерігати за цим було навіть лячно. Вираз його обличчя був розумним, і безпорадним, і незламним. Такі обличчя я бачив у новинах, коли мені було вісім чи дев’ять років, обличчя всіх тих солдатів у чорних піжамах, які бадьоро вибивали лайно з найкраще оснащеної й забезпеченої армії світу.

      – Деннісе, – СКАЧАТЬ