Крістіна. Стівен Кінг

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ твій друг. Тому це діло може бути між ними двома й тільки між ними, хоч би що там ти мені розказував чи я тобі.

      Він посміхнувся мені. Посмішка була неприємною, і в ту мить я виразно побачив, як його очима на мене дивиться Роланд Д. Лебей. І здригнувся.

      – Синку, ти ще замолодий, щоб шукати мудрість у чиїхось словах, крім своїх власних, але от що я тобі скажу: любов – це ворог, – він повільно, дивлячись на мене, кивнув. – Так. Поети постійно й часом навмисне заплутують нас із любов’ю. Любов – це старий убивця-різник. Любов не сліпа. Любов – це людожер із надзвичайно гострим зором. Любов як та комаха; вона вічно голодна.

      – А чим вона харчується? – спитав я несподівано сам для себе, бо не думав, що взагалі збираюся про щось питати. Усі частини мого тіла, крім рота, вважали цю розмову маячнею.

      – Дружбою, – відповів Джордж Лебей. – Вона харчується дружбою. На твоєму місці, Деннісе, я б готувався зараз до найгіршого.

      Він зачинив дверцята «шеветта» з тихим «клок!» і завів крихітний, як у швейної машинки, двигун. А потім поїхав геть, залишивши стояти мене на краю асфальтового покриття. І тут я згадав, що Арні чекатиме мого виходу з того боку, де вбиральні, тому попрямував туди так швидко, як тільки міг.

      А поки йшов, подумалося, що копачі могил, чи могильники, чи інженери вічності або як там вони себе тепер називають, зараз уже б мали опускати труну з Лебеєм у землю. Земля, яку Джордж Лебей кинув наприкінці церемонії, напевно, розсипалася по віку домовини, як переможна рука. Я старався позбутися цієї картинки, але замість неї уява намалювала ще одну, навіть гіршу: Роланд Д. Лебей на білому шовку внутрішнього оздоблення труни, вдягнений у свій найкращий костюм і своє найкраще спіднє – без смердючого пожовклого спинного корсета, звичайно.

      Лебей був у землі, Лебей лежав у своїй домовині, з руками, схрещеними на грудях… але чому мене не полишала впевненість у тому, що на його обличчі зараз розпливається широчезна самовдоволена посмішка?

      12 / Оце так сімейна історія

      Вам не чути? Це у Нідгемі.

      Траса 128, біля електроліній…

      Тут так холодно у темряві,

      Тут так весело у темряві…[53]

Джонатан Річмен і «Modern Lovers»

      Мотель «Райдуга» справді був досить хріновим. Одноповерховий, з потрісканим покриттям паркувального майданчика, дві літери в неоновій вивісці не горіли. То було якраз таке місце, де можна очікувано знайти пристаркуватого вчителя англійської. Я розумію, яке депресивне враження це все справляє, але така правда. А завтра він здасть свою машинку «Герц» в аеропорту й полетить додому в Передайз-Фоллз, штат Огайо.

      Мотель «Райдуга» нагадував гериатричну палату. Старенькі сиділи перед своїми номерами в дачних кріслах, наданих керівництвом мотелю для цих потреб, схрестивши свої кістляві коліна, у підтягнутих догори на волохаті гомілки білих шкарпетках. Усі чоловіки, худорляві й жилаві, скидалися на літніх альпіністів. Більшість жінок були пухкі від пост-п’ятдесятирічного жиру й безнадії. Відтоді я не раз СКАЧАТЬ