В очікуванні кінця світу. Марiанна Гончарова

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ людей у себе за будинком у підвалі ховав, годував? І німці йому довіряли лише тому, що він розмовляв з ними німецькою. І людям життя врятував – цього сусіди не розповіли? Мама Ліза тільки знизала плечима і зітхнула тяжко:

      – Люди такі. Що вдієш.

      Одне слово, юну Лізю заарештували. Замкнули в кімнаті і поставили охорону. А чин усе пив та пив. І що більше він пив, то більше хотілось йому розмовляти – розповідати про своє життя. Плакати. Звелів Ігнасію підсісти до столу, наливав йому – обіймав великою долонею за шию, часом раптово звірів і гримав кулаком по столі, що слід би його, Ігнасія, розстріляти, та донька надто вже вродлива, поїде зі мною – як вирішену справу оголосив полковник. А наш дід Ігнасій сидів поруч, мовчав, кивав і думав лише про те, як Лізю витягти, як її врятувати. І думав, що за напасть – одні прийшли, всіх порізали, другі прийшли – знову біда, треті – взагалі не знаєш, як жити. А город не засіяний, бо нема чим. І дітей трійко. І жити нема на що – роботи жодної немає. Адже Ігнасій меблі робив, стільці віденські робив. Такі столи робив різьблені, шафи тридверні… Та все робив. Що там! Кому вони зараз були потрібні?

      І почав Ігнасій слухати та запитання ставити, брати участь, власноруч підливати гостю непроханому. Звелів дружині принести бутель припасений, варварське пійло, до якого місцеві звичні і від нього лиш веселішають і заходяться співати й танцювати. І нарешті звалило полковника, та так, що слова не доказав, упав головою на стіл і захропів. Ігнасій бігом покликав солдат, котрі Лізю охороняли, закричав, вашому начальнику зле, вкладіть його. Ті здуру кинулися, то Ігнасій ту кімнату велику, де полковник сидів – каса мааре, – в кожній хаті була така кімната, для гостей, – ось, каса мааре він і замкнув. А доки солдати полковника перекладали на лавку, доки двері вибивали, вся родина зникла. Пішли всі – і батько з матір’ю, і діти, і скарб неоціненний – Лізя. Казали сусіди – сильно буйствував на світанку полковник, кричав і лаявся так, що собаки в усіх околицях здійняли гавкіт, посуд розтрощив, стільці кидав і скаженів від того, що неможливо було їх зламати, Ігнасієві ті стільці, такі міцні, і ногою лише вибив з петель різьблені дверцята шафи, посагу Лізіного.

      Заховав їх тоді всіх у себе Нунка-циган зі своєю красунею Замфірою.

      Через багато-багато років – це було, мабуть, уже в середині шістдесятих, приїхав до міста імпозантний чоловік, по-нетутешньому ошатно вбраний у свілий жакет і капелюх. І зауважили всі, що спирався він на дуже гарний ціпок. А на ціпку був набалдашник у вигляді птаха.

      Спершу він попрямував до того Найбіднішого Румуна. На тому місці, де була стара перехняблена хата, стояв величезний будинок, поряд – менший будиночок, але також доладний, свіжий, новенький. Нікого не виявилося ні в домі, ні на подвір’ї. І допитлива благодушна сусідка з козою не без задоволення поділилася, що немає давно тут безіменного бідного румуна. Та і який же він бідний? Щоправда, дітей він так і не нажив, але зате небіж його вивчився на СКАЧАТЬ