В очікуванні кінця світу. Марiанна Гончарова

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ зараз, в очікуванні вселенської катастрофи, той злощасний Щоденник природи. Наталка забула про нього і не заповнювала ледь не два місяці. Взагалі я не знайома з жодною людиною, котра перед виходом до школи дивиться у вікно, вимірює температуру повітря й акуратно малює кольорові позначки в Щоденнику природи. Ну, не знаю. Я і сама в дитинстві малювала туди кружечки, сонечка і хмарки як заманеться, раз на чверть. Щось згадаю, а щось вигадаю. Ось і Наталка так само. А вчителька їхня виявилася понурою занудою, екологія Норильська, звісно, позначилась на її особистості. І та вчителька всі щоденники звіряла зі своїм власним, який справді ретельно вела. І на дідька було малювати ті кружечки, досі не збагну. Одне слово, перевіряючи щоденники, педагог вжахнулася, розтлумачила дітям глибину їх морального падіння, походила рядами, цього їй видалося замало, і вона для початку виставила всіх «брехунів і правопорушників» біля дошки. І Наталку також. І Наталка там стояла зі всіма двієчниками і хуліганами. А потім справедлива та сувора училка в праведному гніві намалювала саме в Наталчиному щоденнику велику, звивисту, єхидну «двійку».

      – У-у-у! – гірко завивала дівчинка, по-старечому розхитуючись на стільці і заламуючи руки. То було перше горе в її маленькому житті, вона навіть «четвірки» жодного разу не приносила. А тут «двійка». На голосіння єдиної в гуртожитку дитини, загальної улюблениці, зібралися сусіди. Розпочався рідкісний за своїм якісним складом консиліум: доктори наук і професори радились, як заспокоїти невтішну крихітку і заповнити злощасний Щоденник природи. Почали згадувати, яка погода була впродовж місяця. Пані подумки перебирали гардероб, згадували, що саме одягали ранками, вирушаючи до клініки, і що таке особливе було на інших панях.

      – Ну що ви таке кажете, Євдокіє Веніамінівно! Який сніг! Не було тоді снігу! Смикуровська у своїй шиншилі прийшла. Ви що, не пам’ятаєте? А якби сніг пішов, вона б нізащо шубу не вдягнула. Коли сніг іде – вона в дублянці з’являється. А зауважили, як вона її повнить? Ось вам би вона дуже пасувала, та дублянка Смикуровської, а її повнить.

      Психіатр Дмитро Андрійович пригадував поведінку своїх хворих, котрі чутливо реагують на зміни погоди, і креслив рози вітрів:

      – Юрко поему свою читав безрозмірну про Летючого Голландця, «бубу-бубу-бу…». Отже, змінювалась температура. А стара Четвьоркіна не палила вже тиждень, цигарок не просила – значить, точно потеплішало.

      Чоловіки пішли правильним шляхом – розшукали газету з графіком футбольних матчів на Чемпіонаті світу, який транслювали по телебаченню:

      – Пригадуєте, Вікторе Петровичу, коли Ярцев забив другий гол, пам’ятаєте, на екрані засніжило. Отже, що? Вітер у нас був західний і повернув антену.

      Наймудріше вчинила професорка, що палила за фронтовою звичкою термоядерні папироси.

      – Блаженна дурість! – вигукнула вона, маючи на думці чи то вчинок Наталки, чи її вчительки, чи то захопливі дискусії колег. Низьким хрипким голосом вона промовила, СКАЧАТЬ