Страта двійника (збірник). Кшиштоф Зануссі

Чтение книги онлайн.

      Мілена (сідаючи): Із Сербії.

      Маркіза: Авжеж, із Сербії. Ось бачиш, це вже симптом старечого склерозу… Я пам’ятаю, що було до війни, а того, що мені казали півгодини тому, не пам’ятаю. Може, тому мені так потрібне співчуття… Старе – що мале. Розкажи мені щось про себе… Хто твої батьки?

      Мілена: Мій батько – директор банку.

      Маркіза: Невже? Виходить, сама ти француженка, а в Сербії лише виховувалася?

      Мілена (здивовано): Та ні, я сербинка… (виправляється) югославка. А чому ви подумали, що я француженка?

      Маркіза: Я не знала, що у вас теж є банки. Зрештою, це, мабуть, іноземний банк?

      Мілена (зрозумівши гру, іронічним тоном підхоплює): Авжеж. Французький.

      Маркіза: І вони довіряють тубільцям такі відповідальні посади?

      Мілена: Це необхідність. Іноземці не зносять нашого клімату. Джунґлі для них – погибель.

      Маркіза: Джунґлі? Ти так кажеш, наче твоя країна розташована десь у тропіках. Може, ти жартуєш?

      Мілена: А ви спостережлива. Але ж і ви жартували.

      Маркіза: Я? (На хвильку замислюється.) А мова якась у вас там є? Скажи що-небудь сербською.

      Мілена: Що я маю сказати?

      Маркіза: Прочитай якого-небудь віршика. У вас же є поети?

      Маркіза (пирскає сміхом): Ти так шелестиш, наче миші щось гризуть! То це був вірш?

      Мілена: Так.

      Маркіза: Але рим не було.

      Мілена: Це був білий вірш.

      Маркіза: Моя сестра колись була на Балканах і розповідала, що там страшенно багато злодіїв. Це, звичайно ж, було дуже давно… Але звичаї швидко не міняються. Що, у вас і досі крадуть?

      Мілена (спокійно): Крадуть, та все ж не так, як у Парижі. Мене вже двічі обікрали в готелях.

      Маркіза (всміхнувшись): Ох, дитино моя, в Парижі стільки іноземців… Поліція не може вдіяти анічогісінько…

      Маркіза: Розкажи про себе щось іще.

      Мілена: Мені здається, що це вас стомлює.

      Маркіза: Нічого мене не стомлює. Навпаки, я не зношу тиші.

      Мілена: Але розмови стомлюють. А якщо я просто тихенько посиджу, то, може, ви заснете.

      Маркіза (сміється): Я? Засну? Та чи знаєш ти, скільки років я вже не сплю ночами?.. Це ти, судячи з твого вигляду, стомлена.

      Мілена (емоційно): Ні ж бо! Анітрішечки.

      Маркіза: Як це – ні? В тебе очі почервонілі… Зізнайся, ти невиспана.

      Маркіза: Це недобре. Перед чергуванням треба відсипатися.

      Мілена (спокійно): Я сподівалася поспати у вас.

      Маркіза (позираючи на неї з непідробною цікавістю): Твій цинізм СКАЧАТЬ