Війна світів. Невидимець (збірник). Герберт Уеллс

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ але мій супутник був досвідченіший, тому примусив мене добре підготуватися до дороги. Ми обшукали весь будинок, і я знайшов флягу, яку ми наповнили віскі, а наші кишені ми понабивали сухарями та м’ясом. Ми вийшли з дому та побігли донизу тією самою дорогою, якою я підіймався минулої ночі. Будинки стояли порожніми. На нашому шляху лежали три обвуглені трупи, уражені тепловим променем.

      Усюди валялися покинуті речі – як-от годинник, капець, срібна ложка і таке інше. На розі біля пошти лежав перекинутий, із поламаним колесом віз, навантажений меблями та ящиками; коня поряд не було. Серед руїн валялася і розбита залізна каса.

      Горіла тут тільки сторожка сирітського притулку, а решту будинків було мало пошкоджено. Тепловий промінь змів лише димарі й пройшов далі. Проте Мейбері-гіл спорожнів – крім нас, тут не було жодної живої душі. Більшість мешканців подалась, мабуть, на Олд-Вокінг, – тією дорогою, що я добирався до Лезерґеда, – або ж поховалася невідомо де.

      Сходячи дорогою, ми пройшли повз той труп у чорному, що й досі лежав тут, під дощем. Далі ми вступили до лісу і дійшли до залізничної колії, так нікого і не зустрівши. Ліс потойбіч залізниці був ріденький, обгорілий, дерева здебільшого лежали на землі, тільки подекуди стирчав похмурий стовбур із кількома темними листочками. З цього ж боку вогонь обсмалив лише ближчі до залізниці дерева, а далі не поширився. В одному місці, мабуть, у суботу ще працювали лісоруби. На галявині лежали між купами тирси зрубані і свіжообтесані дерева. Трохи осторонь стояла безлюдна тимчасова халабуда. Ранок був тихий, спокійний, безвітряний, навколо панувала суцільна тиша. Навіть пташки не співали. Ми з артилеристом, швидко йдучи вперед, розмовляли лише пошепки і щохвилини озиралися. Кілька разів ми зупинялись і прислухалися.

      Невдовзі ми підійшли до дороги і почули стукіт копит, а потім побачили вершників, що повільно їхали до Вокінга. Ми гукнули до них, вони зупинилися, і ми підійшли ближче. Це був лейтенант і двоє рядових гусарського полку; вони везли якийсь прилад; артилерист пояснив мені, що це геліограф.

      – Ви перші, кого ми за весь ранок зустріли на цій дорозі, – сказав лейтенант. – Що тут сталося?

      Він явно непокоївся. Солдати, що стояли позаду нього, з цікавістю поглядали на нас.

      Мій супутник вискочив на дорогу й віддав честь.

      – Нашу гармату розірвало вночі, сер. Я переховуюся. Наздоганяю свою батарею. Проїхавши півмилі цією дорогою, ви, я гадаю, побачите марсіан.

      – Які вони, до біса, ці марсіани? – запитав лейтенант.

      – Велетні в панцирах, сер. Футів зі сто на зріст. На трьох ногах, тіло ніби з металу, а згори здоровенна голова під ковпаком, сер.

      – Вигадаєш іще! – сказав лейтенант. – Якісь дурниці, слово честі.

      – Ще побачите, сер. Вони носять якусь скриньку, сер, що стріляє вогнем і вбиває на смерть.

      – То це ніби якась гармата?

      – Ні, сер. – І артилерист почав жваво розповідати про тепловий промінь.

      Лейтенант СКАЧАТЬ